Розділ «Липень»

– Чого ж там – якихось? За більшовицьких. Чув же – про Іванова та Горбачова казав?

– Але ж ми не той… – Данило ніяковів. – Які ж ми – комітетчики?

– То й що? Нехай думає собі, що ми – комітетчики.

Харитон відказав це, навіть трохи пишаючись: йому було втішно, що їх з Данилом визнано аж за комітетчиків.

– Але ж він нам вроді… доручення, як комітетчикам, дав?

– То й що? Сказав же, кому переказати треба…

Вони підходили вже до фунікулера і тут на хвилинку спинилися перепочити.

– Слухай! – знову почав Данило, ще дужче ніяковіючи. – А воно якось не той… Іванов – більшовик, – дав нам доручення; тепер цей – теж, мабуть, з більшовиків. І в «Арсеналі» у нас… той… А раз ми тепер червоногвардійці, то… той…

– Затойкав, як той недорікуватий! – глумливо гримнув Харитон. – Що тобі, мову відібрало? Чи живіт заболів?

Тоді Данило випалив:

– Кажу: може, нам теж вписатися в більшовики?

Харитон зареготав:

– Диви! І тебе вже на політику, як дядька Максима, потягло! Та ти, тойкало, хіба більшовицьку програму знаєш? Партійну літературу, бодай, читав?

Слово «література» Харитон вимовив з особливим смаком.

Данило зовсім застидався і, поспішаючи за Харитоном, міркував: партійної програми він, справді, так і не знав. Хіба – гасла з прапорів та транспарантів: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», «Мир хатам – війна палацам!» Так то ж не спеціально більшовицькі, а, як каже батько, загально соціал-демократичні. От «Війна війні!», «Геть війну!», «Восьмигодинний день!», «Земля селянам!», «Влада Радам!» – це вже спеціально більшовицькі і вроді ціла програма… А літературу… хіба ота брошурка товариша Ульянова-Леніна, що її батько йому підсував? Так і тієї не вчитав до кінця: якраз Фенімор Купер з індійцями трапився. Ні, більшовицької літератури Данило справді не читав…

Втім, одну брошурку він таки прочитав. Бо була зовсім коротенька – «Павуки і мухи». Правильно в ній все прописано про павуків-експлуататорів, тільки ж Данилові вона не припала до серця. Він тоді, прочитавши, так і сказав Харитонові:

– Обидно на таку книжечку: що ж це, виходить, я – муха якась, отаке чорті-що? З сміття живлюсь та всякої нечисті? Муха!

– Звісно! – відразу відгукнувся тоді Харитон. – Яка з тебе муха? Ти – жук!

Але тепер, подумавши над словами Данила, Харитон, вже аж коли підходили до Печерська, поважно відказав:

– Що ж, про мене, давай впишемось: я зроду за більшовиків! У нас, на «Марії-біс», ще в березні місяці всі хлопці вирішили писатися до більшовиків. Думка була на «Марії» і вписуватись разом, так отже затрималися ми тут, у вашому Києві…