Розділ «Липень»

– Таки йду!

Та за хвірткою він наскочив зразу на двох: там стояли Данило з Харитоном. Максим Радивонович обійшов їх стороною.

– Таки підете, дядьку Максиме? – гукнув Харитон непоштиво, неначе заміряючись завестись.

– Невже таки підете… Максиме Радивоновичу? – запитав і Данило, зробивши паузу перед звертанням, бо ж досі вже звик казати старому тестеві «тато», як і до рідного батька.

Максим, певна річ, нічого не відповів молокососам на таке зухвальство, та й не встиг би однаково, бо зразу на розі стояли гуртком свої ж таки арсенальні з цілої Рибальської, пронизуючи його непохвальними поглядами.

– Йдете, значиться, товаришу Колиберда? – запитав в'їдливо Адам Двораківський, що сидів від обійстя Колиберда з правої руки.

– Вирішили, отже, і собі між добродії? – докинув єхидно Євстигній Шилов, що сидів за обійстям Брилів з лівої руки.

– А різало-пороло! – заґвалтував Гнат Малошийченко, що мешкав через вулицю, навпроти Брилів та Колибердів. – Виходить, за неньку-Україну вибрались галасувати, панє-добродзєю?

Всі вони звертались до Максима на «ви», і це був зовсім поганий знак, бо ж зналися змалку, мало не півста літ.

Максим зійшов з тротуару і обминув гурток вулицею. В своєму вирішенні він був непохитний, але остерігався ексцесу.

Навздогін з гурту йому ще линуло:

– Ох, і дурний же ти став, Максиме, на старості літ!

А від хвіртки загримів ще й зовсім осатанілий Іван Бриль:

– Гляди ж, хоч і не повертайся: забуду, що кум і сват! Убрався в жупан, так і дума, що пан! Субчик!..

Максим наддав ходу – слухати таке було прикро.

А старий Іван все гув та гукав:

– Усе, що заніс Королевичу з нашим Дем'яном, власними грошима тобі сплачу! Недостоєн єси, сучий сину, страдникам руку помочі подавати!

Солдат Федір Королевич, важко поранений в час наступу Керенського – Корнілова в Галичині, лежав з двома простріленими ногами не в госпіталі, а в військовій тюрмі – Косому капонірі, – ув'язнений за зраду батьківщини, і чекав смертної кари від військово-польового суду разом із сімдесятьма гвардійцями-комітетчиками. Бриль і Колиберда вихитрювалися два рази на тиждень носити йому та Дем'янові передачу: один раз – газети, другий раз – сороківку самогонки від пані Капітоліни, набір.

Максим припустив ще дужче до Собачої тропи. Він вирішив не обертатись – однаково всі вони ні чорта в політиці не розуміють!

Та ззаду щось залопотіло по стежці – Максим аж зіщулився: ну ж раптом бахне котрийсь по потилиці! – і щось повисло в нього на руці. То надбігла Тося і вхопила його за руку: