TextBook – Пане Петлюро! – першим озвався Тютюнник. – Завтра на ранок п'ять тисяч вільних козаків із Звенигородки можуть бути тут і…
Але ж хіба була змога чекати до завтра? І хіба можна було погодитись, щоб богданівців, військо Петлюри, втихомирювали Тютюнникові козаки? Це ж означатиме… передати владу Тютюнникові.
Ні! Петлюра нікому не збирався відступити владу.
Він знову застромив палець за борт френча.
– Пане Наркисе! Ваші ці самі… що забарикадувалися там, у в'язничному подвір'ї, мають якусь зброю?
– Яка там зброя може бути в людини з тюряги? – знизав плечима Наркис. – Ну, фінки там, може, стилети… Ну, кілька шпалерів та кілька гранат… Ну, кілька гвинтівок, що довелося забрати в тюремної охорони…
Петлюра перевів погляд на барона Нольде:
– Пане Нольденко! Скільки є гвинтівок тут, у Генеральному секретаріаті, в нашому збройному запасі?
– Сотня гвинтівок, п'ять кулеметів, пане генеральний! Петлюра знову перевів погляд на велетня-козарлюгу.
– Пане Наркисе! Якщо сто гвинтівок і п'ять кулеметів дістануть ваші люди, то чи зумієте ви зразу рушити в казарми першого коша богданівців і… роззброїти кіш? Тисячу чоловіка?
Наркис знизав плечима і подивився на всіх – спочатку на браунінг барона Нольде перед носом, потім на Тютюнника біля вікна, нарешті, на самого Петлюру, – і знову знизав плечима.
– Спробувати можна, коли… нахрапом.
– Нахрапом! – наказав Петлюра: це був перший його наказ як воєначальника. Потім додав з легким патетичним тремоло в голосі: – За блискуче виконання дорученої вам операції вашу гайдамацьку сотню я оголошу сотнею моєї особистої охорони! Вас особисто – начальником гайдамацької охорони особи генерального секретаря військових справ української Центральної Ради! Сотнику Нольденко! Разом з сотником Наркисом приставте негайно озброєння в розташування Лук'янівської в'язниці!
Тютюнник став перед Петлюрою:
– Дозвольте, пане секретарю, і моїм вільним козакам взяти участь у цій операції?
Петлюра милостиво кивнув:
– Будь ласка! Я дозволяю. Сотнику Нольденко, виконуйте! Панно хорунжий! Які там справи на черзі?
Барон Нольде заховав браунінг у кобуру і поклав руку на плече Наркисові – щойно арештантові, а віднині його найближчому співробітникові в усіх дальших ділах:
– Пішли, пане-товаришу анархісте!
Всі похапцем рушили геть.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мир хатам, війна палацам [Серія:"Історія України в романах"]» автора Смолич Ю.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Липень“ на сторінці 39. Приємного читання.