Розділ «Червень»

З Катеринослава: по всіх підприємствах ухвалено більшовицькі резолюції «геть війну!» і «влада – Радам!»

Боженко загилив Іванова кулаком по спині:

– От бачиш! А ти казав!..

9

Цієї гарної, погожої червневої неділі весь Київ не сидів по домах: гаряче сонце стояло над Дніпром, з-за Дніпра повівав ласкавий вітерець, сонцем і водою пахла зелень у парках на дніпровських кручах. І тільки на вулиці, серед людей, можна було довідатись і про новини, які так хвилювали всіх: адже сьогодні на світанку почався наступ на фронті – дві сотні кілометрів від Києва.

І, мабуть, лише одна родина Драгомирецьких була в цю хвилину вдома.

Повним складом родині Драгомирецьких не траплялось збиратись вже давно – від самого початку війни. Адже Ростислав і Олександр воювали, Марина постійно гасала чорті-де, а сам Гервазій Оникійович з рання і до ночі пропадав в Олександрівській лікарні.

Але сьогодні – неждано – всі Драгомирецькі зійшлися біля свого родинного вогнища: Гервазій Оникійович, Марина, Олександр, Ростислав.

Діти сиділи похмурі, по кутках. Батько бігав по кімнаті, хапався за голову, патлав чуприну, кошлав бороду і здіймав руки до неба, закликаючи Господа Бога в свідки.

– Господи Боже мій! – волав він. – Будь нам усім суддею!

Трапилося страшне: Ростислав, офіцер славної російської армії, доблесний захисник вітчизни, кавалер Анни, Станіслава і двох Георгіїв, патріот, – втік з фронту: дезертир.

І – як дезертирував! Не виконав бойовий наказ. Ще гірше – вчинив всупереч одержаному наказові. Ще гірше – увів бойову машину, посадив її не на аеродромі, а на полі біля Корчуватого, покинув її там, і – драстуйте, наше вам! – з'явився додому, регочучи й плачучи.

З'явився, плюхнув у старовинне – мамине, в яке після смерті мами ніхто й не сідав, – крісло в кутку, і так і сидить, мов істукан: сльози течуть по брудному обличчю, залишаючи руді патьоки на щоках, а очі горять божевільним огнем, і на всі слова до нього тільки лопоче, цокаючи зубами:

– Сухомлинови, Мясоєдови, Распутіни! Продали, сволота, Росію!

– Хто – продав? Хто – купив?

Гервазій Оникійович метлявся по їдальні – від столу до буфета, від буфета до горки з порцеляною, від горки до грамофона в кутку, зашпурхався за килими, перекидав стільці, сипав попіл з цигарки навсібіч, здіймав руки догори, зводив очі до неба, трусив кулаками над головою і галасував:

– Вітчизна! Батьківщина! Держава!..

Потім спинився перед великим портретом жінки на стіні, – жінка дивилась лагідно і сумовито, то була покійна пані Драгомирецька, його дружина, Ростиславова мама, – і зарепетував:

– Проклинаю!!.

Був би в квартирі телефон, він подзвонив би негайно в штаб військового округу і викликав би патруль, щоб його рідного сина-зрадника заарештували.