TextBook – Іди геть, Маринко! Припини бабські істерики! Йому більше нічого не лишається…
Тоді Марина справді впала в істерику. Вона випростувалась перед молодшим братом:
– Каїн! Недурно все місто знає тебе, як чорносотенця! Ти готовий і рідного брата штовхнути в могилу! Так роби ж свою чорну справу, кат! Давай йому зразу свій кривавий пістолет! Ну? Чого ж ти сидиш? Давай йому твій браунінг з монограмою від проститутки Матільди!
– Дура! Не твоє діло про Матільду!
– Ні! – лементувала Марина. – Давай зразу! – Вона вхопила брата і сіпала за кобуру з пістолетом.
– Пусти! – шарпався Олександр. – Ідіотка! Задрипана украйонка! Репана гапка!
– Діти! – заволав Гервазій Оникійович. – Покиньте! Таке горе, а ви…
Олександрові нарешті пощастило вирватись з рук Марини. Він відійшов в інший куток і відгородився стільцем.
– Не дам я йому мого пістолета! Цього ще бракувало, щоб він застрелився з пістолета з моїм номером, який зареєстрований у штабі, – щоб мені ж потім відповідати!
– Падлюка! – гукала Марина. – Тоді стріляй сам, з своєї руки! Убий рідного брата, від тебе можна такого чекати!
– Хай вішається або кидається з вікна, – кричав і Олександр, – а мого пістолета я йому не дам!
– Йолоп! Оболтус! – заґвалтував батько. – Я своїми власними руками викину тебе з балкона! – Він спинився знову перед портретом покійної дружини і, здіймаючи руки вгору, заволав до неї: – Мати! Поглянь, яких ти народила дітей! Прокляни їх на тому світі! – Він вхопився за голову, впав на стілець і стукнувся головою об стіл. – Ні, ні! Це все я, це я виховав таких обормотів з тих гарних хлопчиків, яких ти мені залишила! Прокляни мене! Будь проклятий – я! Діти, кляніть, кляніть мене – це я, ваш батько, негідник!
– Батьку! – мовив тихо Ростислав. – Не треба! Винуватий тільки я. Я й нестиму відповідальність…
Він звівся. Він хотів кудись іти. А куди, він не знав.
Марина знову кинулась до нього і повисла на плечах:
– Ти нікуди не підеш! Ми заховаємо тебе!.. Батьку! Накажи Олександрові тільки одне: нехай нікому не каже, що Ростислав тут. Більше нічого не треба від цього кретина!
– Сама – погань!
Але тут вже Гервазій Оникійович посатанів:
– Цить! Я наказую! Я – батько! Іди геть, і – ні слова, чуєш, ні слова ніде про Ростислава!
І зразу він знову вхопився за голову і застогнав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мир хатам, війна палацам [Серія:"Історія України в романах"]» автора Смолич Ю.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Червень“ на сторінці 55. Приємного читання.