Розділ «Червень»

З балкона Думи маніфестацію номер два вітали, як і маніфестацію номер один: хоча й керівникам Думи, командуванню військового округу українське самовизначення аж ніяк не імпонувало, одначе в українській маніфестації не було ні закликів проти Тимчасового уряду, ані гасел проти війни.

Проте з юрби, що купчилась на тротуарах довкола майдану, – а були то переважно учасники маніфестації номер один, що вже розійшлась, – назустріч гаслові «Автономію Україні!» полинули вигуки аж ніяк не вітальні:

– Геть сепаратистів! Геть мазепинців!

І на маніфестантів полетіли грудки землі та кізяки.

Кореспонденти центральних газет дали повідомлення:

«Українці, як і завжди, продемонстрували свій сепаратизм, одначе нелояльних ексцесів під час демонстрації зареєстровано не було. В Києві все спокійно».

8

Третю київську демонстрацію організовували більшовики, і ядро її складали робітники «Арсеналу» та солдати Третього авіапарку. Вишикувалися так: в одній шерензі йшли робітники, в другій – солдати, потім – знову шеренга робітників і знову шеренга солдатів. Робітники йшли разом з своїми родинами. Іван Бриль йшов з Меланею, Тосею та трьома молодшими дітьми; Максим Колиберда – з Мартою та всіма дрібними Колиберденками.

Данило з Харитоном ішли з загоном робітничої самооборони, трохи попереду: можливі були ексцеси, і вирішено самооборону тримати напоготові.

Попереду лави демонстрантів палахкотіли прапори арсенальців – «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!» і Третього авіапарку – «Мир хатам, війна палацам!» Над колоною – три транспаранти: «Геть війну!», «Геть десять міністрів-капіталістів!», «Всю владу – Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів!»

Іван Бриль і Максим Колиберда теж були за «владу – Радам» і тим паче за «геть війну»: за мир хатам, тільки без війни палацам. Як давні прихильники соціал-демократії взагалі, вони воліли безкровної революції, хоча міністрів-капіталістів, безумовно, треба було нагнати геть, щоб була повна свобода робітничому класу, і взагалі – справедливість на землі.

На Олександрівському майдані демонстрацію перестріла колона з Подолу. Шеренги робітників і тут чергувались з шеренгами солдатів Воронезьких дружин та матросів Дніпровської флотилії. Ще трохи згодом прилучилась колона Центрального району та робітники Південно-російських металургійних заводів, Деміївського снарядного і військових майстерень, а також солдати кінного запасу. Ці колони теж несли плакати з більшовицькими гаслами.

Але перед Думським майданом більшовицька демонстрація дещо затрималась: Хрещатиком саме проходила українська демонстрація – і треба було розминутись.

Дві лави демонстрантів стояли одна проти одної, керівництво на чолі розбиралось, кому іти праворуч, кому ліворуч, а люди в лавах перебалакувались та перегукувались: зустрілося чимало знайомих, навіть членів однієї родини – брати і сестри, діти й батьки. Флегонт з Мариною махали руками до Данила з Харитоном.

Іванов сказав похмуро до Боженка поруч:

– Ми – йолопи… Ні! – зразу ж розсердився він на себе самого. – Ми – злочинці!

– Ти що – здурів? – здивувався Боженко.

– Так, ми здуріли! Навіщо ми затіяли окрему демонстрацію? Кому це потрібно? Реакції та контрреволюції, щоб розпорошити сили трудящих! Ми мусили йти тільки разом!

– Тю! – ще дужче здивувався Боженко. – Таж цю демонстрацію очолює Центральна Рада!

– Центральна Рада примостилася на чолі, а хто позаду йде? Хто йшов і в першій демонстрації?