Розділ «Червень»

– Ну як, пане поручику?

Драгомирецький не відповів, але цього й не було потрібно: очі його відповіли самі.

Королевич пополотнів:

– Це… убивство! – скрикнув він.

Драгомирецький знову не сказав нічого, тільки взявся рукою за трос, щоб вилізти на крило і стрибнути в гондолу.

Тоді Королевич витягся струнко:

– Пане поручик! – знову скрикнув він. – Ви – патріот! Ви любите вітчизну! Але хіба ж на користь вітчизні ця авантюра, афера? Штаби не подбали про фланги! Або флангові прикриття відмовились іти в бій! Штрафний полк ляже трупом… Ми з вами – солдати, товаришу офіцер!..

– Що ти верзеш! – зарепетував Драгомирецький, посатанівши: все своє обурення, весь свій біль він, здавалося, вклав у цю хвилину в цей зойк. – Давай гвинт!

Королевич стояв, витягнувшись, нерухомо.

– Гвинт! – знову зарепетував Драгомирецький, але це було вже ридання. – Чи ти хочеш, щоб нас розстріляли?

Королевич прошепотів:

– Я б волів, щоб мене розстріляли, тільки б… спинити наступ…

– Ідіот! – схлипнув Драгомирецький.

Він взявся за каску, готовий натягнути окуляри собі на очі, але зразу відкинув на спину, схопив флягу при боці і тремтячими пальцями почав відгвинчувати капшучок, – ковтнути спирту, і байдуже: оп'яніння – єдиний порятунок, коли ти нічого не можеш зробити, коли ти – ніщо.

Але Королевич перехопив руку пілота:

– Не треба… поручик! Перед вильотом! Що ви робите!?.

Драгомирецький слухняно залишив флягу, але правою рукою розстебнув кобуру і вийняв пістолет.

Королевич пополотнів, але витягнувся струнко:

– Стріляйте, поручик!

Та зразу ж він кинувся вперед і вхопив Драгомирецького за руки: поручик цілив собі в скроню. Королевич був дужий, а поручик у цю хвилину – кволий, як хлопчик: Королевич затис йому зап'ястя, і пістолет впав їм під ноги.