Розділ «Червень»

Полк пройшов першу ворожу – її винищено всю. Полк пройшов другу ворожу – вона теж не вчинила опору: на другій ворожій теж не було кому воювати.

Але третя ворожа була жива, вона вже оговталась і зустріла атаку мінометами й кулеметами.

Полк ліг перед третьою – на другій ворожій.

– Другу ворожу під прицільний огонь! – подав команду командир українізованого батальйону.

Це й означало: підняти полк і кинути його на ворожий огонь – вперед або винищити на місці – своїм вогнем.

І тут сталося несподіване: українізований батальйон не виконав наказу.

Батальйон був складений теж не з буржуїв, з свого ж таки брата-солдата: три роки спільно кров проливали, триста літ купно страждали під царем. Батальйонні кулемети відкрили вогонь, але послали його не на другу ворожу, де лежали тепер свої, а – на третю, де залягав ворог.

Водночас українізований батальйон надіслав делегацію до землячків-штрафників: в наступ однаково треба йти – за свободу, за революцію, за Україну, хто й зна, за що саме першочергово, один чорт – війна! То нехай буде вже так: тільки змовкнуть кулемети українізованого батальйону, нехай штрафники кидаються на третю ворожу врукопаш – і українізований батальйон теж підніметься: підтримає штрафників. Тільки ж, землячки-штрафники, глядіть: слово солдата! Додержувати його міцно, не – якийсь там командирський наказ!

Душевний вчинок землячків-українців зворушив солдатські серця штрафників. Штрафний полк гримнув «ура» – справжнє солдатське бойове «ура» – і, тільки змовкли кулемети підтримки, ринув вперед і вихором змів третю ворожу.

І ще не встигли в бойовому запалі залягти штрафники, як українізований батальйон звівся теж з лементом «слава».

І тоді «ура» і «слава» змішались: бігли всі гвардійці разом, як усі три роки війни.

Це була славна атака, якої вже не знали давно, – бій, у якому веде не наказ командира, а солдатська відвага, братерство, почуття плеча.

Здобувши всі лінії ворожих шанців, розпалені боєм, гвардійці врізались клином далі в ворожі тили.

Пілот Драгомирецький і авіатехнік Королевич спостерігали цю атаку з літака.

Драгомирецький озирнувся і щось гукнув через плече. Королевич з поруху уст зрозумів:

– Герої! – гукав поручик.

І Королевичеві здалося, що за скельцями шолома в Драгомирецького на очах заблищали сльози.

Але Драгомирецький зразу повернувся вдруге – в очах його стояв жах. Він вказував рукою вниз.

Королевич вже бачив і сам. Шляхами від Львова і Стрия поспішали величезні колони: австрійська піхота, угорські кіннотники, німецька польова артилерія. Лінія найближчих ворожих резервів – кілометрів десять углиб – була піднята вся, і це були десятки тисяч солдатів.

Драгомирецький зробив крутий віраж – і літак ліг на зворотний курс. Ворог підтягав крупні резерви з обох боків: з півдня і з півночі вони вийдуть у профіль колоні наступу, з ходу вступлять у бій… І тоді…