Розділ «Червень»

Поручик Драгомирецький дав повний газ – і літак полинув назад, на схід, до Тернополя, в штаарм. Штрафному полкові загрожувало оточення. Не можна було гаяти ні хвилини!

4

Командуючий Восьмою армією, генерал Корнілов, стояв біля апарата і тримав трубку в руці, коли ад'ютант ввів пілота авіарозвідки. Пілотів інспектування генерал наказав вводити до нього без попередження і рапортувати без привітання: дорога була кожна хвилина!

Та все ж таки генерал зробив своєю маленькою, майже жіночою ручкою, знак, спиняючи рапорт: він говорив зі ставкою фронту, і на проводі був сам міністр. Керенський прибув на фронт, щоб особисто керувати наступом, який мав увійти в історію, як «наступ свободи», а ввійшов… як «авантюра Керенського».

– Нечуваний ентузіазм! – говорив генерал тихо, але його вилицювате обличчя, туго обтягнуте зморшкуватою шкірою, аж світилось, а в зеленкуватих очах за вузенькими щілинками повік поблискували огнисті чоловічки. – Фронт прорвано на протязі сімдесяти кілометрів. Вітаю вас, пане міністр!

В калмицьких рисах обличчя Лавра Корнілова була якась грубість овіяного степовими вітрами вершника-гуртоправа, але в цілій статурі – несподівана граційність і елегантність. Він був більше схожий на витончену фарфорову статуетку наїзника-степовика, а не на наїзника і не на степовика в натурі.

Генерал ґречно вислухав відповідь міністра, – десь, певне, слова подяки і поздоровлення, – і сказав:

– Вибачайте, Олександре Федоровичу: я урву розмову на хвилину. Мушу прийняти рапорт з передової. Ту ж мить я вам доповім. Доповідайте! – звернувся він до пілота.

Трубку польового телефону він і далі тримав у руці.

Поручик Драгомирецький рапортував:

– Групі прориву заходять у фланги великі резерви противника: піхота, кавалерія, польова артилерія, бронепоїзди… Гвардійський полк, що наступає в центрі, значно відірвався від другого ешелону…

Корнілов глянув на нього коротко, але гостро:

– Отже? Ви, здається, маєте думку?

Поручику Драгомирецькому пересохло в горлянці. Командарм питався його думки! Він через силу ковтнув і сказав:

– Ворожа кіннота заходить у тил гвардійському полку. Можливе повне оточення – і полк загине…

Це вже було занадто. Корнілов поклав трубку телефону на стіл і накрив мікрофон зверху своєю маленькою жіночою долонею. На безіменному пальці тьмяно полискувала широка обручальна каблучка.

– Боягуз! – не крикнув, а наче свиснув Корнілов. І це було з тих інтонацій генералового голосу, на які блідли навіть його ад'ютанти. – Ви вилітали поручиком, а повернулись рядовим… Негайно в повітря, дві зелені ракети вниз – першій лінії моїх гвардійців! Запам'ятайте, – просвистав він, – домовлено: дві зелені – наступ, дві червоні – на відступ! Дві зелені! Якщо рапортуватимете за двадцять хвилин, то знову повернетесь поручиком…

Він не докінчив, одвернувся – Драгомирецький побачив лише його спину, вузьку в талії, як під корсетом, – і промовив у трубку так само тихо і ґречно, як дві хвилини тому:

– Наступ розвивається, Олександре Федоровичу! Мої гвардійці нестримно линуть на захід. Зокрема – штрафний полк, що кров'ю змиє свій гріх перед вітчизною…

Королевич чекав біля машини, тримаючись рукою пропелера: він має бути готовий крутнути пропелер на іскру, а тоді стрибати за пілотом у літак.