Розділ «Червень»

Керенський застромив руку назад, повернувся і вийшов геть.

Півгодини пішло на те, щоб умовити його докінчити промову. За ці півгодини юнкери встигли викинути з театру всіх, хто був примічений у тому, що гукав про Україну.

Керенський повернувся на кін, зустрінутий вищанням дам і оплесками осіб іншої статі, і продовжив свою промову:

– Я приїхав до вас, бо пішла чутка, що тут, у вас, є люди і організації, які висловлюють мені недовір'я. Так от, я стою тут зараз перед вами для того, щоб довести до вашого відома, що не дозволю не довіряти мені!

– Віримо вам, Олександре Федоровичу! – дружно гукнули всі есери в президії, а була їх у керівництві Ради військових та Ради селянських депутатів переважна більшість, так само як у Раді робітничих депутатів – меншовиків.

– Віримо! – гукнули й меншовики, твердо пам'ятаючи, що коаліційний уряд тримається виключно на згоді між партіями есерів і меншовиків.

І тоді весь зал, у якому по ложах сиділи члени Рад, а в партері та по ярусах – експансивні дами революції й офіцери тилових установ, – вибухнув оваціями.

Щойно виголошений початок промови був точним повторенням спічу, який виголосив Керенський два місяці тому на засіданні Петроградської Ради в зв'язку з обвинуваченням у поблажливому ставленні до членів імператорської фамілії. Керенський тоді, як відомо, зомлів на трибуні і був з тріумфом винесений експансивними дамами на руках.

Отже, Керенський перечекав, з рукою за бортом френча, поки стихне овація, і сказав і далі точнісінько так, як два місяці тому:

– Я віддаю себе цілого діяльності на користь революції – і вдень, і вночі. Але раз тут у вас з'явились настрої, скеровані супроти моєї особи і моєї політики, то я заявляю: будь ласка, як хочете, я можу собі піти…

– Ні! Ні! Ні! – вискнули дами, а за ними підхопив і весь зал: – То каламутять більшовики і українці з Центральної Ради!

Керенський похитнувся, заточився – точнісінько, як і тоді, два місяці тому, – і, не виймаючи руки з-за борта френча, впав.

На щастя, його підхопили члени президії, що сиділи позаду.

В залі зчинився ґвалт. Дами плакали. Дівиці вищали. Поважні меншовики і есери гукали: «Ось до чого довели людину! Ось що зробили з вождем російської революції сепаратисти-українці!»

Військовий міністр Керенський щойно – перед виїздом з Петрограда – заборонив формування української армії. Делегацію Центральної Ради, на чолі з письменником Винниченком, він не прийняв.

Коли Керенському дали ковтнути води й понюхати нашатирного спирту, він кволим голосом заявив, що має намір докінчити промову. Його ледве вблагали, щоб промовляв далі сидячи.

Не зводячись з стільця, одначе заклавши руку за борт, Керенський сказав:

– Я більше ніж задоволений з того, що зараз тут відбулося. – Так сказав він і тоді, в Петрограді. – До останніх сил моїх я працюватиму для вашого блага. Коли буде у вас якась потреба, приходьте до мене запросто – і вдень, і вночі…

Дами революції підхопили Керенського – разом із стільцем – і так, на стільці, понесли з зали геть: в фойє, на вулицю, в скверик між театром опери та мебльованими кімнатами «Северные». Там вже вирувала юрба всіх станів та сословій і репетувала:

– Хай живе Тимчасовий уряд!.. Геть українців!..