Розділ «Травень»

Боженко скочив на естраду і почав лушпарити Іванова по плечах:

– Молодця! Нехай дасть тобі відповідь! Нехай дасть відповідь нам двом! Я теж про це питаю! Нехай дасть відповідь партії!

І він став поруч з Івановим – чи то й справді жадаючи почути відповідь, чи то готовий боронити Іванова, коли б діло дійшло до бійки.

– Не відповідай йому, товаришу Юрій! – крикнула Бош. – Це хуліганство!

Справді, це була – образа, а на образу, щоб не принизити своєї гідності, можна й не відповідати.

Та П'ятаков все ж таки відповів: у цьому, очевидно, вважав він, теж був вияв гідності – старшого перед молодшим.

Тон його відповіді був тоном людини глибоко ображеної, одначе – толерантної: отецьки-докірливий тон.

– Тому, товаришу Іванов, що брав участь в утворенні партії і приймав її першу програму.

– Ленін сказав про таких, як ти, – гукнув Леонід П'ятаков, – що ви – «старий архів»!

Але П'ятаков не звернув уваги на вигук брата.

– Тому, товаришу Іванов, що вистраждав мою партійну приналежність в засланні й на еміграції…

– Меншовики та есери теж сиділи в тюрмах і були в еміграції, – гукнув Боженко.

Але П'ятаков не звернув уваги і на вигук Боженка, що став членом партії вже після того, як повалено самодержавство, погромлено тюрми і відпала потреба тікати на еміграцію, залишаючи рідну країну і ламаючи своє життя.

– А тобі, товаришу Іванов, я прощаю цю образу тільки тому, що твій партійний стаж – в три рази коротший, і я ще вірю, що дальше перебування в партії зробить із тебе дисциплінованого соціал-демократа. Інцидент вважаю вичерпаним.

На цьому П'ятаков скромно потупив очі.

В залі стало тихо. Люди зніяковіли. Люди завжди ніяковіють, коли перед ними ображають іншу людину – старшу віком і багатшу життєвим досвідом, особливо – коли ця людина після образи не подереться зопалу на стінку, а поведеться отак – із скромним достоїнством.

Зніяковіли й запальні студенти.

– Ні, це справді свинство, – прошепотіла до свого гуртка Лія Штерн. – Кожний же з нас якоюсь мірою – його вихованець.

Втім, зніяковів і сам Іванов. Він обвів поглядом аудиторію. Товариші ховали очі від його погляду. Справді, – хіба так можна? Все ж таки П'ятаков – учасник нелегальних партійних з'їздів, скликуваних за кордоном тільки з визначних діячів та теоретиків революційного руху. Є навіть чутка, що на черговому з'їзді – за якийсь місяць – кандидатуру Юрія П'ятакова виставлятимуть у Центральний Комітет…

Товариші в залі ховали очі. Поруч стояв, наїжачившися, Васильок Боженко, – от-от ухопить карафку і жбурне в П'ятакова. Але ж Васильок – гаряча голова, тільки три місяці в партії, а освітою – з церковно-приходської школи: аж ніяк не теоретик марксизму. Мало чим кращий від нього і він сам, Іванов. В партії він, правда, вже четвертий рік, але ж три роки – воші в окопах, верстат в «Арсеналі». Хіба це – освітній ценз? Страйки, арешти, тюрма… Де йому було набути потрібного гарту для полеміки, дебатів, дискусій?