Розділ «Голубі ешелони Повість»

– Антанта, кажуть, обіцяє допомогти, – сказав старий Карюк. – Де ти чув, синку? Дав би бог!

Разом із батьком у дивізіоні служив і син. Він мав сизе від угрів обличчя і такий же товстий фамільний ніс.

– У «Трибуні» читав, – відказав молодий Карюк, запихаючись ковбасою.

– І Антанта допоможе, – сказав старий. – Це тобі Україна, а не яка-небудь Ісландія, де й трава не росте.

– Коли вже залишаться самі головорізи?

– У такій справі краще мати головорізів, аніж гнилих інтелігентів, таких, як ти.

– Дякую, Лец! Тоді давайте з'єднаємось із отаманом Григор'євим.

– Григор'єв не захоче, – обізвався із кутка молоденький старшина, – побоїться, що славне військо запорозьке розкладе його банду.

– У Григор'єва програма: сюди круть, туди верть – гуляй, смерть, – сказав молодий Карюк.

– О, знову за політику, – невдоволено буркнув старий Карюк.

– А наша програма для тебе ясна, Андрію? – спитав Лец-Отаманів. – Тільки що ми чули програму твого батька. Для нього «все люди человеки», а для полковника Україна – німецька вигадка.

– Вигадка! – Лец-Отаманів зарипів зубами. – Чому ж ви тоді їй служите?

– Я служу силі, яка воює з більшовиками, пане сотнику, – відказав полковник. – Ви задаремно, панове, витрачаєте час. Давайте краще пити. Всі ми однаково вопрошаемо: «Куда, куда вы удалились?..» Пошукаємо на дні, – і він опустив кухоль у цеберку.

– Ні, не однаково! Я – за самостійну Україну! – вигукнув молодий Карюк.

– В саму точку! – підхопив Рекало і затяг:

Уже років двісті, як козак в неволі

Понад Дніпром ходить…

– Перестань густи! – роздратовано сказав Лец-Отаманів. – Чуєш, що каже Андрій: за козацькі вольності, за Україну для українців!

– Які виганяють панів з маєтків, а ми їх переховуємо в штабних вагонах.

– Бий панів! – викрикнув істерично молоденький старшина з блідим перекривленим обличчям, силкуючись виборсатись із кутка. – Бий їх! – і вставився червоними очима в старого Карюка.