TextBook Двері перед самим носом заскиглили на блоках.
– А це яка команда? – зупинившись біля п'ятого вагона, уже роздратовано запитав Лец-Отаманів.
Купка козаків, скинувшись на голос сотника, похапцем щось прикрила собою, але Лец-Отаманів устиг примітити на підлозі штуки різної мануфактури. Щоб скорше позбутися непрошеного гостя, один козак у добрій бекеші вибіг на двері й запобігливо відказав:
– Телефоністи, пане сотник. Що, машиніста? Я трошки знаюсь на цьому, тільки, може, краще хто інший. Ось тут поруч кулеметники, спитайте.
– А Кавуля не знає?
Рябий, з одним оком телефоніст Кавуля совався, як на черені, по мануфактурі і, вилупивши роз'їдене димом око, хрипло відповів:
– Я не з таких. Богиня – цей може.
– Ну тоді, Богиня, біжи зараз на паровоз. А ви будьте напоготові: все може бути.
Телефоніст у бекеші ніяково потоптався на дверях і, щось шепнувши до Кавулі, зіскочив у сніг.
Лец-Отаманів нарешті підійшов до дверей останньої теплушки. Він хотів їх відсунути, але двері не піддавались. За дверима хтось читав уголос. Лец-Отаманів напружив слух.
– «…Перше – визнання Директорією радянської влади на Україні, – чулося із-за дверей, – друге – гострий нейтралітет України в активній боротьбі проти військ Антанти, Денікіна, Краснова й поляків; третє – активна боротьба з контрреволюцією. Цей стан прийнято вашою надзвичайною місією й передано по радіо російським радянським урядом як нам, так і Директорії. Ми вже погодились на цю платформу і на перенесення переговорів до Харкова…»
Лец-Отаманів стояв під дверима мов приголомшений. Він воднораз відчув і приплив якоїсь несподіваної радості: «Може, справді вже до чогось домовилися, кінець війні, кінець блуканню?» – і в той же час уколола образа, що він, старшина, не відає, що твориться в Директорії, волею якої вони блукають у снігах, а які-небудь козаки… Але з яких же це джерел? Сотник нервово застукав у двері.
– Хто там?
– Це я, командир батареї.
За дверима метушливо залопотіли паперами й зачовгали по підлозі повстяками. Нарешті двері відсунулися. Козаки майстерно робили вигляд, що зайняті нищенням «унутрішнього ворога».
– Бунчужний, і ти тут? – запитав здивований сотник.
Огрядний, у гарно пригнаній шинелі, бунчужний, з довгими козацькими вусами, замішано відповів:
– Кулемети провіряємо, пане сотнику.
– А що це ви читали?
Козаки перезирнулись.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Без козиря (збірник) [Серія:"Історія України в романах"]» автора Панч П.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Голубі ешелони Повість“ на сторінці 13. Приємного читання.