TextBook – Іди спати!
– Спати, зараз? Пшепрашем. Який щирий українець може зараз говорити про сон, коли доля неньки України упирається в таку серйозну справу? Правда, пане Світлиця?
– Так точно!
– От бачиш. Ходім! – І він потяг за собою Лец-Отаманова.
Сотник оглянувся на Ніну Георгіївну й проговорив уже лагідніше:
– А ви будьте як дома. Коли хочете, можете прилягти: до станції ще далеко.
2
У полковниковому купе, куди вони зайшли, було повно диму, гомону й старшин. На мокрій підлозі, під якою розхряпано вистукували колеса, валялись недогризки з ковбаси й лушпайки з померанців. Одяг на старшинах був такий же різноманітний, як і їхні розпарені й давно не голені обличчя.
Коли сотник ступив на поріг, голосніше за всіх кричав старий Карюк, з товстим носом і сивим їжачком на круглій голові. Він сидів поруч із полковником і сердито вимахував руками:
– Хіба це не гидота? Що не день, то й бійка, сварка, а то ще й гірше. Стріляйтеся собі надворі хоч до третього поту, а то у вагоні, де сторонні люди, пані молода.
– А що там за люди у вас у вагоні, пане Карюк? – запитав Лец-Отаманів. – Я давно вже хочу довідатись.
– Люди як люди, православні.
– Знаю це кодло, – сонливо проговорив із кутка молоденький старшина. – Поміщики з Полтави.
– А як поміщики, так і не люди? Раз попросилися, ну й хай собі їдуть.
– Ви б, може, і гетьмана Скоропадського підвезли?
– І Скоропадський також людина, як і ви, господа.
– Не господа, а панове, – перебив його похмуро Рекало.
– Я вже старий чоловік, господа, щоб…
– Панове, господин Карюк!
– Ну панове. Ви не чіпляйтеся до слів, як реп'ях до кожуха. Я такий же малорос…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Без козиря (збірник) [Серія:"Історія України в романах"]» автора Панч П.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Голубі ешелони Повість“ на сторінці 7. Приємного читання.