Розділ «Голубі ешелони Повість»

Полковник Забачта вмить зірвався й боязко схопив карабін за ствол.

– Перестань, Колю!

– Геть з дороги, найманцю! – крикнув Пищимуха, штовхаючи стволом полковника в груди. – Тобі ще буде куля, а перша – циганові.

Старшини зірвались на ноги, а старий Карюк упав накарачки, і в цей момент луснув постріл. Але Рекало ударив кулаком по карабіну раніше, ніж Пищимуха встиг спустити курок. Куля посадила чорну крапку над дверима й хуркнула в коридор. Пищимуха кинувся тепер на Рекала, але ад'ютант згріб його під себе й притиснув до канапи.

– Задушу, мерзотнику! – кричав він, тискаючи його коліном.

Кричали й інші старшини. Карюк уже підвівся з підлоги, і, намагаючись вислизнути з купе, похапцем обтрушував свою рипсову курточку й пискливо прискав на всіх:

– Маєте розвагу. Ганьба яка! Зо дня в день живеш під кулями, а командир милується. Нема, щоб про діло хоч раз поговорити як слід, а вони про політику розвели теревені!

– Ну, а ви про що хотіли?

– Для чого мене кликали? Щоб нарешті щось вирішити з цими щоденними пиятиками, бешкетами.

– Правильно, пане Карюче, – поблажливо посміхаючись, відказав Забачта. – Ви на мене покладаєтесь?

Карюк, як заєць, закліпав очима, але інші зняли галас. Навіть Пищимуха підхопився й знову замахав карабіном:

– Забачті доручати горілку? Пропив Росію… Протестую!

Заспокоїв усіх сотник Рекало.

– Панове, – сказав він так, ніби виступав на засіданні малої Центральної Ради, – понеже ми служимо в запорозькій армії, значить, і звичаї у нас мусять бути запорозькі, а звідсіля все, що торкається нашого коша, підлягає тільки постановам Ради. Почитайте Кулішеву «Чорну раду» – і ви побачите. Згода?

– Що згода?

Закінчити не дала раптова зупинка, від чого всі полетіли на передню стінку, а Карюк знову опинився на підлозі.

– Що це?

– Що трапилось? – заговорили злякано разом усі.

– Стали!

– У степу?