Розділ «Облога ночі Роман»

– Де?

– А диви, ото біжать до кооперативу!

Вони обидва метушливо вистрибнули в сіни. Мати, мабуть, тільки тепер здогадавшись, де він заховався, знову, вже сміливо, відчинила скриню і мовчки, похитуючи головою, висмикнула скатаний рудий вальок і кинулася за Гнатом Убогим у сінці:

– Гнате, Гнате, сорочку!

Ілько почув у селищі постріли. Вони долинали в скриню, як ляскання батогів. Хто стріляв, він не міг бачити, як не бачив і не чув уже матері, що, вискочивши надвір з сорочкою в руках, ще раз крикнула:

– Гнате, Гнате, візьми ж!

Але ні Гната Убогого, ні Омеляна вже не було. Через майдан бігли люди, за ними гналися солдати й стріляли.

– Так це твій тікає? – враз почула вона захеканий голос за плечима. – Не втече! – І солдат, стріляючи на ходу, подався межи хати. Там розлігся вибух, мабуть, від бомби. Від вибуху струснулась земля і жалібно задзеленчали шибки у віконці.

Харита безпорадно опустила руки, вальок розкотився, і полотно залопотіло біля ніг.

– І вісточку передала, і сорочку чисту! – скрушно похитала вона головою.

– От правильно, бабко, робиш! – Перед нею зупинилось двоє солдатів з кокардами на кашкетах. – Так би всі зустрічали! Спасибі, бабка, за уніманіє! – І вони видерли у неї з рук сорочку.

– Це ти тут живеш? Приготуй і попоїсти: ми до тебе зараз повернемось.

Харита стояла як прибита громом. Солдати з сорочкою пробігли ще трохи, стрельнули межи хати, потім зазирнули у вікно до сусідньої землянки, там верещали діти, і повернули назад.

– Ану їх… Усіх не перестріляєш. Ну, бабко, веди нас до хати та смаж гусака, – і першими ступили в сіни.

Харита ніби прокинулася. Вона, мабуть, уже підкорилась своїй долі, але в останню хвилину інстинкт матері вибухнув з новою силою і надав їй снаги. Доки солдати призвичаювались до темної хати, вона не по-старечому метнулась до хатини й замкнула скриню на колодку.

– А що то ти, бабко, від нас ховаєш, хіба ми чужі?

– Всі ви дітки рідні, та не я вам мати. – Вона мінилася в обличчі і намагалася своєю сухою постаттю прикрити широку скриню.

– У нас тепер мать на кожному кроці.

Другий солдат вдоволено зареготав:

– На це наш брат мастак.