Розділ «Облога ночі Роман»

Але мати, все ще намагаючись відгадати справжню причину їхнього візиту, не відповіла нічого. Вона була ступила до хатини, потім завагалася і вже більш спокійним тоном сказала:

– Чи старий там ще живий?

– Хто, Гордій? Живий. А той… Таке діло… Додому не приходив?

– А що ж з Ільком? Чи, бува, не скоїв чого?

– Та там таке діло, армія наша пролетарська, сама знаєш, робочі. А їм солоденького захотілось, злигався з тим пройдисвітом. Ну, Гордій розгнівався, а Ілько десь тягу дав. Мабуть, прийде.

Ілько чув усе це, заливався соромом і боявся видати себе кашлем. Мати, мабуть, вражена, мовчала.

Омелян, щоб вивести Гната Убогого із скрутного становища, перебив:

– Дайте, Харито Петрівно, напитися.

– Таке діло, – намагався вже заспокоїти її Гнат Убогий, – білі здорово починають нажимать. Скрутно нам доводиться.

– За допомогою прийшли. Все одно дома переб'ють: на четвертий номер он уже наскочили!

Мати, мабуть, все ще прибита такою звісткою, заклопотано сказала:

– Ви б що-небудь з'їли. Трохи кулешику в мене є.

– Коли б ще нам тут білі затірки не дали. Давай скоріше сорочку.

– І напитися я просив.

Мати ступила в хатинку. Вона, мабуть, хотіла подивитись, куди заховався Ілько, і шаснула по кутках, потім підійшла до скрині. Біля цеберки з водою Омелян дзеленчав кухлем. Ілько притиснувся до стінки, увесь скорчився. Кашель знову підступив йому до горла й розпирав заткнутий рот. Біля скрині загриміла залізна клямка, і потім над ним піднялось коване віко, а над скринею нахилилась материна сива голова. Можливо, вона все ще думала, куди він міг заховатися, і рукою мацнула його за обличчя. Від несподіванки вона злякано скрикнула і гримнула над його головою віком.

– Чого ти, Харито, кричиш? – спитав із другої хати Гнат Убогий. Омелян, напившись води, теж був уже в тій хаті.

Вона мовчала. Вона, мабуть, не могла збагнути, що з нею трапилось. Нарешті проговорила все ще злякано:

– Чи мені приверзлося…

Гнат знову гукнув, але вже перелякано:

– Єй-єй, білі!