Розділ «Облога ночі Роман»

Ілько перестав схлипувати, він уже спохватився і сказав навіть роздратовано:

– Тато живі, чого ви?

Харита затаїла подих.

– То я думав, що вас тут…

– Ну а ти чого ж? Може, вже годі воювати?

– Ні, я тільки на день.

Харита зітхнула.

– Чи ви там щодня б'єтесь, чи понімає ж той батько що-небудь?

Ілько почав захоплено розповідати про партизанів, про їхні перемоги. Тільки не про перстень і не про останній мітинг. Харита вже дивилася на нього щасливими очима.

– І довго ж ви будете козакувати?

– Аж доки червоні прийдуть.

– Ти за батьком дивився? Другого не буде.

Ілько потупив очі.

– І Маруся воює?

– Воює, – буркнув уже невдоволено Ілько.

Доки Харита, охаючи над виразками на Ількових ногах, затоптувала їх павутиною і обв'язувала ганчірками, а Ілько жадібно їв перебовтаний борщ, за вікном зовсім розвиднілось. Ще тільки годину тому Ілько мав ясні наміри, тепер же від материної ласки і постелі, на яку він присів, його наміри блідли, переплутувалися. Йому хотілось зараз одного: упасти скоріше на ліжко й заснути, але, немов ще борючися з собою, сказав:

– Я тільки подрімаю й піду.

Харита дбайливо вкрила його з усіх боків.

– Находився вже. Посидиш хоч трохи вдома, а то я вже й балакати розучилась.

У Ілька склеплювалися очі. Харита завісила віконце, прогнала від Ілька єдину муху, що вже навістила її хату, і сіла в нього в головах. В її синіх очах уже проступав ласкавий спокій.