Розділ «Частина V Смерть і безсмертя»

– Ви там всі богопротивним Арістотелевим словом осквернені, – кинув той самий асесор.

– Арістотелеве слово – вчене слово… Хоч воно й не звернене до Бога. Це правда. Але… – Полуботок махнув рукою, бо зрозумів, що його вивідники сього зрозуміти не годні.

Запала неприємна мовчанка. Її згладив Савич:

– Ще Скоропадський послав у абшид, себто одтрутив од сотництва, Головарівського, бо той вельми захланний, людей кривдив.

Губи пошльопали й розтулилися знову, очі ж були зоднаковлені, мали один вираз.

– Малоросійською колегією визначено казначея і комісара для збирання грошей. Колегія веліла назначити казначеїв із гарнізонних солдатів, але ви сказали, що казначеї та комісари вже обрані, бо з гарнізонних солдатів вибирати нікого, всі вони бідні й привласнюватимуть гроші.

Чарниш і Савич несамохіть попідхоплювалися з лави. Чарниш – високий, обличчям темний, неначе циган, чорноволосий, гарний з себе, хоч вже немолодий, Савич – тілистий, білолиций, білочубий, він з самого початку впрів і витирав обличчя зеленою хусткою.

– Се – неправда, – вигукнув Савич.

– Де ж вони бідні, – обурено розвів руками Чарниш. – Чимало тих гарнізонних солдатів уже мають у нас свої крамниці й торгують аж гай гуде.

– Чому гуде гай? – не зрозуміли асесори.

– Ну… Так у нас кажуть. Ліхо торгуют, – мовив по-московському.

Очиці подивилися в папір, губи прорекли:

– Минулого року в малоросійські полки були визначені збирачі, яким велено збирати гроші, хліб, мед, і тільки в царську скарбницю. А ти, полковнику, одібрав у них дві тисячі двісті шістдесят чотири карбованці і хліба шістсот двадцять вісім четвертей.

Полуботок неквапливо вийняв кисет і набив люльку. Пахучий димок легеньким струмінцем поплив по кімнаті, залоскотав ніздрі асесорам та піддячим.

– Цареві гроші і хліб збирали колезькі, а не полкові збирачі. Яким чином ми могли в них те одібрати? Покажіть хоч один папір, де б колегія писала нам о такім вчинку.

– А ось і папір… У Стародубський полк послано Пеклицького. З колегії йому був указ, щоб прибув з грошима. Він не явився…

– За сенатським указом гроші мають зберігатися там, де вони зібрані. Через те їх і поклали в Стародубі при полковій старшині. Їх було сто карбованців з гаком. Там вони й лишилися, а про те, що Вельямінов писав Поклицькому, ми не відаємо. Кому писав, з того й одвіт.

– Не відаєте й про те, що Вельямінов указав вам сотника Мануйловича в низовий похід не посилати, а ви послали!..

– Послав його ніжинський полковник, у нього й запитуйте… І просто… – У Полуботка на думці крутилися міцні слова, він змів їх, а натомість мовив: – Все це – дрібні причіпки по намові Вельямінова. Він сам дрібний…

Одначе дрібні, як горох, запитання сипалися й далі, на них здебільшого відповідали Чарниш та Савич.