Розділ «Глава 7 В Європі»

– Кепсько!

– Чому?

– Ти метати ножі вмієш?

– Ні.

– А ще запитуєш! Адольф твій метне ножа – і переможе. А б'єшся ти тільки на кийках – краще б на шпагах дуель влаштувати, а не на довгих ножах…

– Але я вмію кидати ціпок!

– Добре, розумнику, доки не пізно, підемо вчитися метанню ножів і всяким іншим хитрощам бою без правил. Де у вас відбуватиметься дуель?

– На задньому дворі…

– Впізнаю тебе, студентське життя! – співучо продекламував ад'юнкт і, ляснувши Кирила по спині, бадьоро мовив: – Добре, пішли вчитися тому, чому тут не навчають!

Ранком на задньому дворі університету зібралася студентська ватага. Подивитися на двобій Адольфа й Кирила хотілося всім, тому що видовище обіцяло бути відмінним! Адольф був збуджений і нервово пританцьовував на місці. Одягнувся у безглуздий куций каптан з товстелезного сукна, що робив його неповоротким, на шию намотав брудно-сірий шарф. «Митар» озброївся великим широким ножем, схожим на м'ясницький. Попри наявну неповороткість, він спритно перекидав зброю з однієї руки в іншу.

У Кирила ніж був трохи тонший, зате й довший. Розум навпаки одягнувся дуже легко, був спокійний і зосереджений. Перед початком двобою скинув каптан, залишившись в одній лише білосніжній сорочці й лосинах. Волосся відкинув назад, щоб не заважало, і пов'язав шовковою червоною стрічкою.

Здоровань з почту «митаря» подав сигнал, дуель почалася. Адольф наступав, Кирило спритно ухилявся від випадів. Студенти свистіли й улюлюкали, підбадьорюючи Кирила, хоча в його перемогу не вірили – просто не хотіли, щоб віддана на заклання Адольфові жертва скисла заздалегідь… Тим паче, Розум не вживав ніяких наступальних дій, лише оборонявся.

За десять хвилин сутички Адольфові вдалося пару разів зачепити Кирила лезом свого м'ясницького ножа, і сніжно-біла сорочка почервоніла від крові. Було очевидно, що Кирило втомився, Адольф же хоч і задихався у своєму незручному каптані (що насправді служив своєрідною бронею від ріжучих ударів), темпу не втрачав і продовжував ганяти супротивника по задньому дворі під гучні скрикування студентів.

Зненацька Кирило посковзнувся і впав. З переможним кличем Адольф кинувся на нього й різко замахуючись, заходився завдавати удар за ударом. Розум вивертався, Адольф не дозволяв йому піднятися на ноги, юрба кипіла…

Коли «митар» укотре замахнувся, Кирило раптом широко розвів ноги, відштовхнувся ліктями й різко перекотився на лівий бік. Підсікання вдалося блискуче. Тепер на землі опинився вже Адольф, а Розум устиг скочити на ноги. Він зробив лише один-єдиний крок до супротивника й навіть простягнув руку, щоб допомогти йому піднятися… коли маленький метальний ножик зі свистом понісся у бік Кирила!!! Розум дивом ухилився, ніж устромився в ногу студентові, що стояв у першому ряду глядачів. Пролунав пронизливий зойк. Кирило негайно кинувся на допомогу потерпілому, на бігу стягуючи з голови червону шовкову стрічку, коли в нього полетів другий ніж.

І тут зазвичай тихий стриманий юнак таки розлютився!!! Те, що сталося опісля, не піддається жодному логічному поясненню. Спритно відхилившись від другого ножа, що ввійшов глибоко в стіну дров'яного сараю, Розум різко кинув зірвану з голови шовкову стрічку постраждалому товаришеві, гаркнув щосили: «Перетягни ногу вище рани!!!» – а сам налетів на Адольфа.

Все це відбулося настільки швидко, що «митар» навіть не встиг нічого второпати… Як раптом виявилося, що м'ясницький ніж валяється десь далеко, сам він чомусь опинився на череві із заламаною далеко за спину правою рукою, при цьому між його лопаток уперлося коліно супротивника, потилицю неприємно холодило сталеве вістря, а вуха різав нестерпно голосний лемент:

– Здаєшся?! Здаєшся, гаде?!

Незрозуміло з якої причини (не інакше від нападу лютого обурення) Кирило перейшов з німецької на українську. Адольф же не розумів, чого вимагає цей божевільний. Про всяк випадок він видавив крізь судомно стиснуті зуби:

– А-а!.. А-а!..