Розділ «Глава 18 Міна під конфедерацію»

– Зрозуміло, він благословив моє рішення, тому що дуже засмутився долею славетного запорожця, якого підло зарізали ці псипідпанки ляські!..

Далі Кирило Григорович майже не слухав бранця. Загалом, усе було зрозуміло: організаторів бунту обдурили найжорстокішим чином… але водночас із елегантною простотою, на яку здатен був лише витончений розум!

Ну так, звісно ж: підле вбивство гінця, посланого в Мотронинський монастир отаманом Запорозького коша, вкрай розбурхало всю братію на чолі з самим ігуменом Мельхіседеком. За цих обставин настоятель Свято-Троїцької обителі просто не міг відхилити прохання Максима Залізняка, що всім серцем рвався оголосити священну війну за потоптану віру православну, за нібито потоптану конфедератами землю батьків і дідів наших…

Далі все пішло, як по писаному: розлючений послушник зібрав у Холодному Яру тисячу чоловік, незадоволених бешкетуваннями польських панів (які й насправді мали місце в незліченній кількості), гайдамаки ввійшли в Мотронинський монастир, відстояли там всеношну, одержали особисте благословення ігумена – і спалахнула Коліївщина!!!

Пригадуючи, що в зниклому листі кошового йшлося про Барську конфедерацію, гайдамаки насамперед ополчилися проти панів-конфедератів: саме їхні володіння першими потрапили під нищівні удари бунтарів… з якими хвальки не могли вдіяти анічогісінько! При цьому до Санкт-Петербурга щотижня прибували перелякані прохання (більше схожі на благання) польського короля Станіслава-Августа Понятовського про допомогу як проти Барської конфедерації, так і розбурханих холопів!

Зрозуміло, у цій ситуації Її Імператорська Величність Катерина Олексіївна ніяк не могла залишатися байдужою до прикростей союзної Польщі. В охоплені бунтом землі був надісланий корпус генерала Кречетнікова, який для початку зайнявся чомусь не гайдамаками, а втихомиренням геть деморалізованих конфедератів. Останні виявилися абсолютно не готові воювати одночасно і проти росіян, і проти гайдамаків, тому особливого опору не чинили. Тож осередок Конфедерації – фортецю Бар, а слідом за нею Бердичів, Львів і навіть гордий пишний Краків росіяни скорили майже граючись.

Тут в Умані сталося щось надзвичайне: замість того щоб відбити облогу повстанців, старий мудрий сотник Іван Гонта з усіма підлеглими козаками з надвірної міліції панів Потоцьких зненацька перейшов на бік гайдамаків! Умань захлинулася в крові декількох тисяч жертв, а околишні дерева прикрасилися трупами повішених рядком поляків, євреїв і собак… Подальший безкарний розгул Коліївщини загрожував похитнути підвалини держави, тому генерал Кречетніков одержав наказ негайно заарештувати бунтарів.

Що і зробив без єдиного пострілу: адже Золота грамота клятвено обіцяла повну безкарність «захисникам віри православної»… Гайдамаки преспокійно здалися на милість генералові Кречетнікову, він же негайно оголосив грамоту підробкою, виготовленою Максимом Залізняком з напучування хитрого ігумена Мельхіседека Значко-Яворського. І от уже Іван Гонта замордований поляками, настоятель Мотронинського монастиря зміщений з посади, а Максим Залізняк…

На колишнього послушника було моторошно дивитися: худий, блідий, у жалюгідному лахмітті, з кайданами на руках і ногах, без ніздрів, а на чолі й щоках випалені букви «В», «О», «Р».

Варнак…

Отакою виявилася плата за вірність государині імператриці й за неухильне виконання її наказів!..

– Скажи мені от що, – перервав Розумовський бранця, що захоплено розповідав про штурм Лебедина. – Тебе самого або когось із монастирської братії хіба не насторожила та обставина, що показаний тобі Йосипом Шелестом лист кошового отамана зник, тоді як замість нього на трупі ти виявив так звану Золоту грамоту?! Хіба не дивно?

– Ще й як дивно! – погодився колишній послушник.

– То як же ти поясниш зникнення листа кошового, показаного особисто тобі, і появу замість зниклого листа грамоти імператриці, яку Шелест тобі чомусь не показав?!

– Як пояснити?! Присягаюся чим завгодно – не відаю! У листі йшлося про конфедератів… Тому-то, напевно, таємні вбивці мого козацького побратима листа і вкрали! Напевно, так.

– А грамоту чому ж залишили?

– Грамота була запечатана, і прочитати її зміст було неможливо, не зламавши печатку. Тому грамоту й не чіпали, що не знали, сказано там щось про конфедератів чи ні! Навіщо ж її чіпати?

– Чому гонець показав тобі листа кошового, а про Золоту грамоту промовчав?

Залізняк на якийсь час замислився, потім відповів:

– Напевно, моя занадто вже смиренна поведінка в той день утримала пана Шелеста, не дозволила відкрити все до кінця! От якби я виявив рішучість негайно ж іти на Січ, тоді мій товариш не промовчав би про Золоту грамоту! Але я не хотів порушувати свою послушницьку обітницю перед Богом. Свята правда, що не хотів…