TextBook – Негоже ночувати там, де тобі не радіють.
– Та з чого ти взяв, начебто я тобі не радий?!
– Якщо б ти дійсно зрадів, то пішов би за мною негайно, а так!..
Із цими словами Шелест махнув рукою, звився на ноги, і хоча послушник усіляко намагався втримати його, попрямував по стежці в лісову хащу.
– Стривай, не гнівись, Йосипе!.. – у розпачі крикнув Залізняк.
– Ні, Максиме, я не гніваюсь. Просто ти вибрав тихе самітницьке життя – то навіщо ж я тобі заважати стану?! А тому прощавай…
– Йосипе!..
– Прощавай, Максиме, більше ми в цьому житті не побачимось, а щоб на тім світі зустрітися – на те воля Божа! Прощавай…
Так і не зумів утримати його послушник. Повернувшись у келію, спробував заснути, але до ранку так і не змежив повік. Максиму не давала спокою думка, що він так і не сказав запорозькому гінцеві чогось дуже важливого, чогось такого, що могло б…
Втім, Залізняк і сам не розумів, про що ж вони не договорили… Думки про це недоговорене мучили його так сильно, що і спровокували на прикру помилку зі свічником. І от послушник укотре вже бубонив:
– І не введи нас у спокусу, але збав нас від лукавого…
Знадвору донісся неясний шум, потім ледь чутні гнівні вигуки. Залізняку надзвичайно хотілося з'ясувати, у чім річ, але оскільки покуту на нього наклав сам ігумен Мельхіседек, переривання молитви було рівносильне новому прояву гордині й опору волі людини, яку надзвичайно поважала вся братія. Тому Максим залишився стояти на колінах перед вівтарем.
Як раптом двері храму розкрилися, і до послушника долинув схвильований голос отця настоятеля:
– Нумо, чадо, вставай і йди сюди негайно!
Двічі просити не довелося. Максим вихром вилетів у монастирський двір… і остовпів: двоє ченців тягли волокушу, на якій лежав…
– Йосипе, що з тобою?!
Вмить опинився Залізняк на колінах поруч з волокушею, припав до рук Шелеста, складених на його грудях: долоні були холодні як лід.
– Йосипе?!
Насилу зрушив закам'янілі руки: під ними відкрилося багато прикрашене руків'я кинджала, встромленого в сонячне сплетення. Максим потягнув за руків'я – лезо було закривавлене, але кров з-під нього навіть не засочилася.
Смертельна рана була нанесена так давно, що труп уже оклякнув.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 18 Міна під конфедерацію“ на сторінці 3. Приємного читання.