TextBook – А розуміти це треба таким чином, що мені суворо заборонено вирішувати долю моїх вірнопідданих на власний розсуд. Я можу тільки поклопотатися про вас перед государинею – але вирішувати вашу справу однаково буде вона. Результат відомий.
– Як?! Чому?!
– Тому що вам неодноразово відмовляла покійна імператриця Єлизавета Петрівна.
– Але ж тоді моє клопотання не підкріплювалося словом гетьмана Розумовського!..
– Але якщо тепер государиня Катерина Олексіївна спробує виправити рішення попередниці, то тим самим немовби негласно заявить про вільну або мимовільну помилку Єлизавети Петрівни. Нинішня государиня запанувала відносно нещодавно, тож настільки різкі зміни їй явно не до душі. Не знаю, чи надовго…
– Що ж робити?!
У розпачі Мирович схопився за голову. І почув наступне:
– Насправді все просто: давайте-но готувати сани взимку! Причому разом.
Побачивши, що підпоручик не розуміє алегорії, Розумовський продовжив спокійно:
– Я почну підготовку вашої справи до розгляду, а ви займетеся долею того, хто перегляне її у потрібному вам ключі.
– Як це?
– Повторюю, все просто. Ви тільки згадайте, у жилах якого в'язня Шліссельбурзької фортеці, де ви нині несете службу, тече царська кров?
Ніяк не очікуючи такого повороту, Василь повільно взяв зі столу глиняний кухоль і настільки ж повільно підніс до рота.
– Ну що, згадали?..
Однак пійло тхнуло настільки огидно, що підпоручик настільки ж повільно повернув кухоль на місце.
– Бачу, що згадали, парубче… Адже спадкоємця Брауншвейзької династії Іоанна Антоновича дуже побоювалася ще покійна Єлизавета Петрівна! Недарма відправила його не кудись, а в Шліссельбурґ. І вже якщо розглядати чиїсь домагання на російський престол, то вже ніяк не німецької принцеси Анхальт-Цербстськой з її малолітнім сином, якому ще рости й рости.
Василь мовчки вертів глиняний кухоль, обмірковуючи почуте. Переконавшись, що його слова справили належний вплив, Розумовський вирішив закруглити розмову наступними словами:
– Загалом, якщо кого й варто увінчати короною, то це Іоанна VI, прямого спадкоємця династії Романових, а не якогось, даруйте, Павла Салтикова.
Підпоручик глянув на співрозмовника спідлоба й мовив – зненацька для себе пошепки:
– Невже ви розділяєте чутки про незаконне зачаття государинею Катериною Олексіївною її старшого сина – Великого князя Павла Петровича?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 15 Шліссельбурзька безглуздь“ на сторінці 6. Приємного читання.