Розділ «Глава 11 Народження династії»

– А чи не помилився ти, люб'язний?

– Не помилився, государине: у її посагу – сорок чотири тисячі душ, а річний дохід оцінюється в шістсот тисяч рублів.

Єлизавета Петрівна задоволено посміхнулася:

– Дякую, люб'язний, можеш іти. Я розпоряджуся, щоб тебе гідно нагородили за прекрасно виконану роботу.

– Уклінно дякую, Ваша Імператорська Величність!

«Ну й швидкий цей Теплов! А головне, у саму точку поцілив», – подумала государиня, проводжаючи поглядом відвідувача.

Катерина Іванівна Наришкіна з'явилася на світ в родині флотського капітана. Мати її, Дар'я Кирилівна, померла через рік після народження донечки. Іван Львович Наришкін дуже горював за покійною, а тому з головою пірнув у роботу, віддавши дівчинку на виховання в родину старшого брата Олександра Львовича.

Коли настав час, Катенька Наришкіна була зарахована до штату фрейлін Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни. Ніхто не зауважував на скромну, тиху, лагідну, прекрасну дівчину, доки завдяки дослідженню Теплова не став відомий розмір її статків…

Наприкінці червня 1746 року государиня особисто посватала свою внучату племінницю за молодого графа Кирила Розумовського.

Серце неймовірно заможної красуні ще не було зайнято ніким, із серця ж Кирилка все ще не вивітрився образ французької маркізи, очі якої до болю нагадували очі Великої княгині Катерини Олексіївни. Але суперечити імператриці юнак не насмілився, а тому через чотири місяці обвінчався з Катериною Іванівною Наришкіною.

Весілля було пишним і урочистим. А вже через рік у родині Розумовських з'явилася дочка, названа на честь матері Кирила – Наталею. В 1748 році народився син, якого нарекли на честь брата Кирила – Олексієм, в 1749-му знов дочка, названа вже на честь імператриці – Єлизаветою. В 1751 році народився хлопчик, названий на честь Петра Великого – Петром. В 1752-му з'явився Андрій, що згодом став найулюбленішою дитиною Кирила Григоровича, потім Ганна, Параска, Лев, Григорій, Іван і Дар'я.

Ціла плеяда принців і принцес числом одинадцять осіб!

Усе сталося, як і побажала государиня Єлизавета Петрівна…

Імператриця на початку 1750 року видала грамоту про обрання гетьмана, а 22 лютого на загальній козацькій раді в Глухові одностайно «вільними голосами» гетьманом обрали Кирила Розумовського.

24 квітня 1750 року результати глухівських виборів були затверджені указами імператриці, при цьому гетьман Розумовський був прирівняний у всьому до російських фельдмаршалів, нагороджений орденом Святого Андрія Первозваного, наділений гетьманськими ранговими володіннями в Україні.

Йому підпорядковувалась Запорізька Січ, а під майбутню гетьманську резиденцію був визначений Батурин.

Більше року пішло на узгодження юридичних та інших формальностей, тоді лише гетьманові дозволили відбути до України.

Міністерська канцелярія й комісії економії, рахункова і щодо образ, а також: інші скасовувалися, усім до єдиного російським чиновникам наказано було полишити територію України. Відносини з Гетьманщиною передавалися у ведення Колегії іноземних справ: це означало, що Україна визнавалась автономною й самокерованою.

13 березня 1751 року в палацовій церкві в Санкт-Петербурзі Ті Імператорської Величності Малоросійського Війська Запорозького гетьман і кавалер, граф Кирило Григорович Розумовський у присутності архієпископа Московського й Севського Платона, великого канцлера Олексія Петровича Бестужева-Рюміна й інших високопосадових осіб приніс і підписав присягу вірності Ті Імператорській Величності. Гетьман зобов'язався дотримуватись умов правління Україною, запозичених з жалуваної грамоти Петра І гетьманові Скоропадському, після чого одержав з рук імператриці гетьманські клейноди: прикрашену дорогоцінними каменями булаву, військову печатку, срібні литаври й великий білий прапор з російським гербом.

22 травня йому була врочисто вручена жалувана грамота на гетьманство.