Розділ «Глава 9 Сюрприз»

– Ну, от і добре!

– А тепер давай-но все-таки спати, про інше завтра подумаємо. Ранок мудріший від вечора…

– Не хочеться спати, Олесеньку! Сну в жодному оці немає, – поскаржилася Єлизавета Петрівна.

– Давай-но я ніжки найясніші помну, погладжу: дивись, сон і прийде…

Фаворит узяв своїми великими руками мініатюрну ступню імператриці й ласкаво приголубив. Єлизавета Петрівна замуркотала від задоволення, немов кішка.

– Руки в тебе просто чарівні, Олесеньку! Біля пальчиків погладь, біля кожного пальчика… От ще нижче, на п'яточках…

І відкинувшись на подушки, государиня солодко задрімала, по-дитячому підклавши долоню під щоку. Олексій ще якийсь час посидів на краю розкішного царського ліжка, потім навшпиньках вийшов до себе. Нарешті приліг і провалився в чорне небуття без усяких сновидінь…

І як йому здалося, одразу прокинувся від скаженого дзеленчання дзвіночка! Втім, уже настав ранок.

Коли Олексій, похитуючись, переступив поріг опочивальні Її Імператорської Величності, з протилежного боку відчинилися інші двері, і разом з ним до імператриці ввійшли дві заспані покоївки. Подивившись на них, обер-єгермейстер уявив, який вигляд у нього самого. Бр-р-р!..

– Що бажаєте, матінко? – мовив він, щоб сховати зніяковілість.

– Як завжди з ранку, кофею зі свіжими булочками! А також варення!

– Нумо, швидко! – прикрикнув Олексій на покоївок. – Побігли виконувати…

– А ще гуляти бажаю, – проворкотіла Єлизавета Петрівна. За відсутності прислуги вона солодко посміхнулася, простягнула до фаворита руки і покликала до себе.

– Польові квіти бажаю нюхати, щоб запашний пилок ніс лоскотав…

– Добре, моя панночко, усе буде, як тобі завгодно.

Протягом сорока хвилин у сусідній залі був накритий улюблений столик імператриці, на ньому поставлені дві порцелянові філіжанки запашної кави, молоко, варення в срібних розетках і булочки на великій срібній тарілці. Також на столику опинилася маленька мисочка, а в ній – цілий сніп фіалок. Настрій у Єлизавети Петрівни був дивний, вона з апетитом уминала булочки з варенням, запивала ароматною кавою і без угаву говорила, говорила, говорила про вчорашній маскарад і про красеня Кирилка.

Після легкого сніданку імператриця пішла в робочий кабінет, де підписала три розпорядження. Кирилові Григоровичу Розумовському був подарований орден Святої Анни, чин камергера й кавалера Ґолштинського. Олексію Григоровичу Розумовському було наказано видати зі скарбниці десять тисяч рублів на поточні витрати, а також відписано два села з трьомастами душ кріпаків у кожному. Григорію Миколайовичу Теплову за особливі заслуги й старанність наказано було видати п'ятсот рублів.

– Кожному по заслузі! – мовила государиня, ще раз пробігши очима підписані папери. Цілком задоволена своєю щедрістю, відправилася в парк у супроводі коханого.

Санкт-Петербург, 1746 рік.

У такий от спосіб Кирилко… тобто, граф Кирило Григорович Розумовський прокинувся ранком у чині камергера й при ордені. Тепер він жив у палаці, брав участь у всіх прийомах, балах, полюваннях і парадних виїздах. Іноді вечорами парубка викликала імператриця, тоді він розповідав про життя за кордоном. При цьому незмінно згадував різні цікаві історії про життя прусських, італійських і французьких міст, у яких довелось побувати. Нерідко в оповідання впліталися почуті свого часу від Теплова або ж від Целестіна й інших німців-студентів перекази про пригоди, де місцем дії було якесь підземелля, занедбаний замок або старий цвинтар. Імператриця виявилася відмінною слухачкою, що легко захоплювалася й бурхливо виявляла емоції по ходу оповіді.