Кирило ж, залишившись один, швидко роздягнувся, акуратно розвісив речі й заснув як убитий, ледь торкнувшись головою подушки.
Зате в Олексія було ще повнісінько турбот: проводити у відведені кімнати деяких інших гостей, перевірити, чи всі феєрверки спрацювали… а заразом доглянути за слугами, що почали прибирання палацу…
А ще потрібно було втихомирити великокнязівську пару. Для цього знадобилося хвилин двадцять заспокоювати ридаючу Катерину Олексіївну, яка дуже-дуже хотіла, але так і не змогла потанцювати в цей вечір із загадковим Чорним Шаховим Королем, а насправді рідним братом фаворита імператриці. А наостанок довелося зі скандалом заганяти в ліжко не на жарт збудженого Петра Федоровича, простежити, щоб камердинер і двоє слуг одягнули його в нічну сорочку й уклали в постіль.
Олексій був геть вимотаний і знесилений, коли майже роздягнувшись, почув дрібні кроки палацового карлика: імператриця вимагала фаворита до себе в опочивальню. Довелося накинути халат і спішно пройти до государині. Незважаючи на божевільний день, спати Єлизаветі Петрівні зовсім не хотілося: її неймовірно потрясла зустріч із Кирилом, що виявився чудовим вельможею, до того ж казково гарним, талановитим і в танцях, і в співах, і в поводженні!
– Ах, Олесеньку, і чом його не було з нами в Козельці?!
– Кирилко в цей час перебував в Альбертіні, під наглядом Теплова штудіював премудрощі науки.
– Ах, он як… Шкода, чесно, шкода, що його не було з нами торік! Який молодець, чесне слово!..
Бурхливі зізнання государиня завершила словами, які фаворит потай сподівався почути:
– Друже мій Олесеньку, треба подумати про подальшу долю Кирилка, чи не так?
– Звісно, моя панночко! От ранком і подумаємо, а поки що спи.
– Ні-ні, облиш: ранком уже вирішувати потрібно буде, подумати ж потрібно негайно… Ніяк не можна такий діамант у землю заривати!
– То я саме хотів би, моя панночко…
– Стривай, милий мій друже, стривай, дай мені слово мовити.
– Зрозуміло, моя панночко!..
– Треба Кирилку посаду підібрати й платню гарну призначити. Знаєш, я була так вражена його співом, що миттю згадала молодість і як з тобою зустрілася, соколе мій ясноокий. Пам'ятаєш, як ти в Анни Іоаннівни в театрі співав?
– Пам'ятаю, моя панночко, як же не пам'ятати! Усе пам'ятаю й вдячний тобі буду довіку, доки серце моє в грудях б'ється.
– До речі, нагадай завтра, щоб я тобі за цей приємний сюрприз подарувала пару селищ і десять тисяч рубликів.
– Дякую, моя благодійнице!
– А Кирилку ми подаруємо орден якийсь. Як думаєш, свята Анна його порадує?
– Пребагато вдячний, моя панночко! Звісно ж, порадує.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 9 Сюрприз“ на сторінці 8. Приємного читання.