Розділ «Мацератор»

Час тягнувся повільно, мовби засохла жувальна гумка…

6

Настала ніч. Я тримався. З останніх сил. Але Тьомик, мій інтелігентний друзяка Тьомик не витримав. Приблизно о першій ночі він зірвався з ліжка, підлетів до вікна, розчахнув навстіж і закричав, як ненормальний:

– Твою мать! Твою мать! Твою ма-а-ать, курва!!! Коли ж ти вже охрипнеш там, пекельний виродку?!!

Мій напарник важко дихав і тримався руками за голову. Випадок, самі розумієте, був надзвичайний, позаяк дуже рідко доводиться чути, як мій компаньйон так сильно матюкається.

Мацератор на хвильку затих, неначе дослухаючись, що йому прокричав мій товариш. Але за мить, напевно, розцінивши Тьомикове верещання як бурхливий вияв захоплення його вокальними даними, котяра знов взявся співати. З ще більшим, ніж раніше, завзяттям.

Я давно вже не спав. Я взагалі за ту ніч майже не склепив очей і чув, як Артем в істериці перевертає і трощить меблі у своїй кімнаті, викрикуючи всяку гидоту на адресу Мацератора. Я пролежав ще хвилину, дедалі більше переживаючи за психічне здоров’я свого компаньйона, а тоді вирішив, що треба вживати рішучих заходів.

Взувши капці, вийшов на вулицю. Мацератор, неначе мавпа, сидів на дереві. Співав. Крутив туди-сюди хвостом від натуги. Я без особливих зусиль відшукав дерево, на якому він здійснював свою акцію протесту.

– Ну, добре, добре! – гукнув я. – Перестань какофонити і злазь! Я готовий домовлятися.

Мацератор замовк і зацікавлено глипав на мене крізь листя. Кілька секунд його очі моторошно відсвічували у темряві, а потім зникли. Затим пролунав шерех листя, шкрябання кігтів по дереву, і я побачив, як на мене спускається товста й пухнаста котяча задниця. За кілька секунд котяра зістрибнув на землю і поважно почвалав до кухні.

Я покірно чеберяв слідом за Мацератором.

– Тьомо, ти тільки не спускайся на перший поверх, поки я проводитиму переговори! – про всяк випадок гукнув я.

– Гнида! – закричав Тьомик з вікна спальні і пожбурив навздогад яблуком у садок.

– Фир-фир-р-р! – зашипів Мацератор, відчувши, як щось велике бебехнулося неподалік.

– Тьомо, не провокуй ескалацію конфлікту! – зарепетував я.

– Гнида! – ще раз прокричав мій напарник і з хряскотом захлопнув вікно.

Упевнившись, що йому більше нічого не загрожує, Мацератор тріумфальною ходою вступив до кухні.

– Ну, які будуть ваші умови? – звернувся я до нього.

Кіт підійшов до холодильника з м’ясом та ковбасою, всівся на підлогу і кілька разів недвозначно шкрябнув дверцята.

– Тільки не думай давати йому ковбаси! – донеслося згори приглушене волання Тьомика.