Розділ «Мацератор»

Спочатку я довго не міг розібрати, що то воно таке шкрябається у мене за стінкою. Коли я зрозумів, що там проходить димохід від каміна, розташованого на першому поверсі, було вже пізно. Глухий звук падіння та радісно-переможний вереск сповістили, що Мацератор пробрався у наші тили, до святая святих – Авраамового кабінету.

Тьомик, який до цього часу вже оклигав, несподівано взяв командування в свої руки.

– Двері! Двері!!! Закриваймо двері! Його треба локалізувати всередині вілли!

Спотикаючись і не тямлячи себе від страху, ми понеслись вниз захлопувати двері.

На першому поверсі вілли було п’ять кімнат: кухня, вітальня, робочий кабінет старого мексиканця та дві спальні. Кабінет, куди здійснив висадку Мацератор, сполучався трьома дверима з кухнею, вітальнею та однією зі спалень. Якимось дивом нам пощастило захряснути усі двері перед тим, як Мацератор зрозумів, що його взяли в облогу.

– Що далі? – питаю я.

Тьомик стенув плечима:

– Триматимемо в оточенні, поки не здохне з голоду.

Я скептично хмикнув. Беручи до уваги те, скільки ковбаси запхала в себе ця тварюка за останню добу, голоднечею ми його не подужаємо.

– Слухай… – зрештою прошепотів я, віддихуючись та все ще підпираючи плечем двері. – Авраам же просив не пускати його всередину вілли.

– От же ж… – далі мій інтелігентний друзяка грубо вилаявся. Так грубо, що навіть не переказуватиму.

Зненацька він приклав палець до губ і притиснувся вухом до дверей.

– Що там? – шепотом спитав я, перелякано кліпаючи очима.

Судячи по звукам, у кімнаті творилося щось страшне.

Тьомик прочинив двері. Потроху, притримуючи двері руками, я зазирнув до кабінету… Мацератор розкачувався на люстрі, співав бойових сапотецьких пісень і на льоту срав прямо на робочий стіл Авраама.

Все. Це стало офіційним оголошенням війни.

9

– На, – прошепотів Тьомик і простягнув мені протигаз.

Я співчутливо зирнув на нього.

– На кухні є ще один, – заспокоїв мене напарник. – Здається, я знаю тепер, навіщо Авраам їх там тримає.