Бісова душа, або Заклятий скарб

- Був би ти з осикою чи зі сріблом, - сказав тихо господар, - я б тебе і на поріг не пустив.

- Пустив би, - відмахнувся Андрій. - Якщо не з цікавості, то... Пустив би. Розповідай, як усе почалося.

Кость хмикнув, схоже, трохи розчаровано:

- Так ти прийшов просто розпитати?

- Я згадала, - раптом прошепотіла Галя. - Ви врятували Гната, ви і ще один, так?

- А тепер заявився рятувати тебе, - підсумував Кость замість Ярчука. - Ну то скажи йому! Скажи, що рятувати тебе вже пізно, що ти сама так хотіла.

Галя, на подив Андрія, цілком ствердно кивнула:

- Правда, хотіла. Тепер уже нічого не вдієш.

- То це вона тебе, виходить, оживила? - не повірив Ярчук. Якось важко йому було уявити, що Іринина донька на таке спроможна.

- Кисим, - проронив, наче сплюнув, Кость. - Оживив мене Кисим, хай йому грець! Ну і... допомогли йому теж... Не має значення. Оживив - Кисим, але якби не Галя, довго б я не протягнув.

- Але навіщо?!

- Я люблю його, - просто відповіла вона.

Кость гарячково блиснув очима:

- Нашому гостеві, певно, важко таке уявити. А ще важче - збагнути, що я тут залишився не зі схильності до людожерства. Як, вірите, шановний?

- Вірю, - відгукнувся Андрій.

Він пригадав, як одного разу довелося зустрітися йому з дивним поляком - своїм тезком, тільки того звали на польський лад, Анджеєм. А займався пан тим, що планомірно винищував усіляку нечисть, яку тільки міг відшукати. Робив це за гроші, на них і жив. Здалека впізнають одне одного не тільки рибалки - тезки, незважаючи на ворожість між козаками і ляхами, що існувала вже тоді, розговорилися. І, поміж іншого, пан Анджей скаржився Ярчукові, мовляв, працювати стає дедалі складніше. Різні шкідливі тварюки-людожери вивелися, вимерли, аби їх!.. - а ті, з ким нині доводиться мати справу, тільки з вигляду такі харцизяки. Здебільшого ж вони просто нещасні створіння, які з дурного розуму потрапили у халепу. На таких і рука не піднімається; а з другого боку, якщо він на упиря перетворився (хай здуру) і кров людську п’є, то його вже не перевиховаєш, назад на людину нормальну не перетвориш...

От вам, шановний, дилема серйозна - і як її, скажіть, вирішувати?

І це, зауважу, тенденція, як кажуть учені мужі. А суть її полягає в тому, що з приходом на наші землі християнства кількість створінь нелюдського походження, себто нелюдів, різко зменшилася, натомість майже вдвічі збільшилась кількість нечисті. І, клянуся своїми шляхетними предками, невідомо ще, що гірше! Бо з першими все-таки, що не кажіть, боротися було незрівнянно легше.

Зараз, сидячи у напівтемній хаті Костя і Галини, Андрій уже знав майже всю їхню історію, знав, хоча самі вони не сказали про неї і двох-трьох слів. Кость, звичайно, був нечистем. Таким його зробив, змусивши повернутися з півшляху до дороги Господньої, якийсь Кисим. Найвірогідніше - татарин, причому ім’я в нього напевне інше, бо “кисим” татарською означає “смерть”. Однак не це зараз важливо, а те, чому Кость так довго залишався “живим”. Відповідь, здавалося б, була однією-єдиною: Галя любила його настільки, що поділилася з ним своєю вітальністю, своєю часткою життєвої енергії, яку мала4. І тепер у них була одна доля на двох - і її, звичайно ж, не вистачало. Звідси Галині блідість, кволість рухів та інші хворобливі ознаки.

Але залишалося незрозумілим, хто навчив її зробити це, - по-перше. А по-друге - навіщо. Який зиск з того научителю, де його інтерес?