Бісова душа, або Заклятий скарб

- Скільки хоче староста? - спитав він у Ірини.

Та назвала, і Ярчук, не стримуючись, присвиснув: “Оце заправив місцевий відьмоборець!”

Хоча різниці великої й не було - всі свої гроші, все, що набралося за довгі роки козацького молодечого життя, він витратив на прощальне гуляння, а залишки віддав разом із чересом у монастирі. Тож тепер, крім того, що на ньому, та крім Орлика, нічого в Андрія не залишилося. Голий як бубон. А взяти зі скриньки хоча б один золотий - все одно що душу свою продати. Тим більше слово давав, матір’ю рідною клявся.

Він покрутив вуса і почав повільно, з надмірною ретельністю набивати тютюном люльку, відчуваючи на собі благальний погляд старої.

І було щось іще, дуже важливе, що він, здається, пропустив. Чи, швидше, вона йому не розповіла з якихось причин.

- Коли строк?

Ірина пересмикнулася і відвела очі:

- Завтра. То ви?..

Раптом, наче щось вибухнуло в ній, - підскочила, гепнулася навколішки, обхопила його ноги вузлуватими пальцями:

- Ой, рятуйте, рідненький, ой, рятуйте! Якщо грошей не знайдемо, спалять же її, їй-бо спалять!..

- Заждіть, паніматко! Чому ж спалять? Ви ж казали, перевірятимуть, у ставок кинуть?..

Стара глитнула:

- У тому-то й річ! Спершу у ставок, а потім спалять. Бо...

Не договорила - розхитуючись маятником, зайшлася у протяжному надривному напівкашлі-напівриданні.

Та він уже і сам здогадався чому.

* * *

Вулиця була безлюдна, мов цвинтар опівночі. Тільки пси вихекували на Андрія залишки відданості своїм господарям. Тільки тьмяно, наче знехотя, корчилося на небі сонце.

Орлика Андрій залишив у хліві в тітки Ірини, Миколку - на печі. Скриньку навіщось уклав в упряж і почепив собі на спину. Хоча не думав, що це допоможе в майбутній розмові; втім, ця розмова навряд чи вийде простою і доброзичливою, швидше навпаки.

“Тільки задля Гната”, - вкотре вже сказав собі Андрій.

Він сильно прив’язався до цього небалакучого похмурого парубка. Дітей не нажив (чи, якщо й нажив, не знав про це), а от до Гната ставився як до сина чи молодшого брата. Андрієві не хотілося, аби сестру Гната спалили. До того ж мав великі сумніви, що Галя - відьма.