Бісова душа, або Заклятий скарб

Він наказав швидко і без зайвої балаканини збиратися. Миколку переконали (чи він тільки зробив вигляд, що повірив), що матуся йому наснилася. А зуб, мовляв, випав уві сні, буває.

Вони навіть не розпитували, куди вирушають. Андрій же приблизно визначив, де зараз знаходиться їхній маленький загін, і повів його на схід. Джерело помітили здалеку - щоправда, ніхто, крім самого Ярчука, не здогадувався, що це. Виглядало воно як звичайнісіньке озеро, хіба вода була з дивним золотавим відтінком. І не даремно - Джерело було Золотаве, себто таке, яким із Вирію можна в Яв повернутися.

І вони повернулися. Дочекалися певного часу (а саме - тієї миті, коли сонце сідало за виднокрай) і в’їхали у води озера.

Потрапили знову в проЯвлену осінь, таку рідну і таку незвичну після більш ніж тижня блукань по Вирію. Он і село попереду вигулькнуло...

- Чи віриш, мені починає подобатися наша подорож, - заявив Степан.

- А мені ні, - коротко відповів Андрій, але пояснювати не став.

Однак і звертати зі шляху, на який вивела доля, - теж. Поплескав Орлика по шиї та й спрямував у бік села, яке, ще сонне, підпирало пічним димом небо.

Не так, ой, не так в’їздив він сюди майже сім років тому!.. Але на душі було ще важче, ніж тоді.

Десь, поспіхом надолужуючи втрачене, дер горлянку півень, що проспав світанок.

Розділ восьмий

КИСИМ

Іржаво-вологе листя. Мовби

дощ порізався. Пахне кров’ю.

Пахне світанком, який десь зник, -

й блукає вітер мертвим гіллям.

Хтось шепоче тобі: “Зупинись”.

Не у лад клянешся: “Не я!”

- Я зачекаю у гайку, - сказав Степан. - Не хочеться зчинити тут ґвалт і отримати кулю в груди. Після всього - образливо буде.

Андрій неуважно кивнув, стурбований зовсім іншим:

- Авжеж, іди. Відшукаєш нас потім?