Бісова душа, або Заклятий скарб

Бісова душа, або Заклятий скарб

Здригається вогник свічки: холодно! Відсмикує від вікна гілля стара яблуня: холодно!

Мерзлякувато стенає плечима Андрій: холодно! Ой, холодно!..

* * *

“...тоді, сім років тому”.

- ...холодно! Ой, матінко, як же ж холодно! Хол-л-лодно...

Ярчук витер піт з лоба й у відчаї закусив вуса. За вікнами п’яно й тужливо вила завірюха. І відгукувалися на цей стогін два жіночих голоси, старий і молодий... утім, ні, уже два старих. Горе інколи за годину робить таке, на що зазвичай потрібні роки.

Молодий козак, що у лихоманці скорчився на ліжку перед Ярчуком, стогнав, хапаючи ротом повітря. Сторонньому він видався б рибою, викинутою на кригу, - та не було в кімнаті сторонніх. Були ж тут троє: поранений козак, спітнілий (топили сильно, навмисне для хворого) Ярчук і Кістлява.

“А може, - втомлено подумав Андрій, - дві Кістляві”.

Йому поранений теж нагадував рибу - яка зірвалася з гачка і йде на дно. Андрій ловив її, кляту, з останніх сил простягав до неї долоні, слова й душу свою характерницьку, - та розумів: дарма.

Іншим разом він би відступився, побажав нещасному “Царства небесного” і розвів би руками: ну не вдалося, що ж, буває всяке. Іншим разом... Але сьогодні він не міг дозволити Кістлявій розгулятися. Так уже сталося...

Власне, як так сталося, що вони з усього села вибрали саме цю хату, Ярчук не розумів досі. Були скраю дві хати, нічим не гірші за цю - але ж козаки пройшли повз них! Певно, далася взнаки гарячка бою. Точніше, той лихоманковий стан, коли нарешті (дякувати Господу, надто пізно, аби перелякатися й загинути!) приходить усвідомлення, що ти був на волосинку від смерті.

Смерть прийшла, як завжди, з-за річки. Зима нині видалася щедра, з глибоким снігом і майже без ожеледиці. “Татарська зима”. Саме в такі орда приїздила за ясиром: по-перше, тому що переправлятися через вкриті кригою річки було набагато легше, по-друге, тому що селяни переховувалися по хуторах та селах і менш за все чекали нападу, а навіть якби й чекали - чи могли дізнатися точно, звідки прийде біда? На кордонах, звичайно, стояли козацькі застави, але в татар була своя тактика. За дві-чотири милі від кордону, за яким закінчувалися їхні володіння, орда розділялася на три частини: приблизно третина від загальної кількості утворювала “крила” обабіч “ядра”, - і так вони сунули на українські землі. Їхали без відпочинку добу, а то й довше, зупиняючись, лише щоб нагодувати коней; отак, забравшись углиб православних земель, вони раптово повертали назад, знову розділившись: “ядро” поступово відступало, а “крила” вирушали грабувати найближчі села. Захопивши здобич, вони поверталися до “ядра”, де їх змінювали нові воїни, з тих, хто відпочив; таким чином вони швидко набирали ясир (себто невільників) та й іншої здобичі чимало.

Козаків, які в’їжджали в розорене село, зустрічало лише мертве попелище та кілька свиней, що спромоглися втекти від татар (їх не брали, вважали “нечистими”, а тому зганяли в один якийсь хлів і спалювали).

Якщо ж козаки наздоганяли орду, то зазвичай татари вислизали з оточення, не приймаючи бою. Крукам, які незмінно супроводжували військо, вони, певно, здавалися розсипаним горохом: стрімголов, розділившись на дрібні загони, розбігалися хто куди. Піймати їх, як правило, було неможливо.

...Цього разу - наздогнали; звичайно, не всіх, лише один із загонів, - але наздогнали! Коли бій, закипівши червонястим снігом і передсмертними зойками, відгорів, виявилося, що убито чотирьох козаків і шістьох поранено. Втім, рани п’ятьох були не такими вже небезпечними, а от молодий Гнат Голий, який лише місяць як приєднався до січового товариства, постраждав серйозно. Один із татар розрубав йому ліву гомілку і, здається, зачепив легені. У степу точно визначити, наскільки важко поранено хлопця, Андрій не міг. Та й у будь-якому разі лікувати Гната слід було в теплій хаті, а не на морозі.

Нашвидкуруч спорудивши ноші для пораненого, козаки вирушили до села, яке тільки-но врятували від знищення. І от там, оминувши дві крайні хати, зайшли до третьої...

- Холодно! - шепоче поранений на смерть козак. - Ой, матінко, як же ж холодно, матінко!..

Ярчук гірко всміхається: якби ти знав, синку, що мати твоя, разом із сестрою твоєю, в сусідній кімнаті зараз сидять! Якби знав!..

Добре, що не знаєш.

Вистачить і того, що помреш ти в них на руках, укоротивши їм життя - кожній років на десять.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бісова душа, або Заклятий скарб» автора Пузій В.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи