Бісова душа, або Заклятий скарб

- Ніколи не чув, аби лікували ляпасами та підсрачниками, - зізнався він незнайомцеві приблизно годину по тому, коли, трохи оговтавшись, сьорбав з глечика гаряче молоко.

- А я й не лікував вас, - без натяку на усмішку відповів чоловік у плащі. - Я ваші душі назад заганяв. Тут по-іншому - ніяк.

* * *

Ніхто в селі не знав, звідки він узявся і куди прямує. Ярчук потім навмисне розпитав усіх, не полінувався зазирнути до кожної хати. Тільки руками розводили та поспішали перевести розмову на інше. Дійсно, яка тобі, козаче, різниця, хто він, твій рятівник? Рогів, хвоста, ратиць не помітив? От і добре. Не душу ж, зрештою, ти йому заклав. Чого ж турбуєшся?

Ярчук, погоджуючись, кивав (“Ясна річ, не душу! Таке скажете, панове!..”) і йшов далі, до наступної хати. А в пам’яті проступало, як проступає з-під березневого снігу ще взимку захований душогубами мрець: ніч, хата, прощальна розмова з незнайомцем. Чомусь він одразу ж, як “душі назад загнав”, зібрався йти далі. “Як мені тобі віддячити?” - запитав тоді Андрій. Незнайомець лише смикнув плечем: “Потім якось розрахуємось”. “Коли буде потрібно... слово даю - зроблю!”

Він пішов у ніч - казав, дуже поспішає. І прийшов, як з’ясувалося після розпитувань, також уночі - постукав у хату Богдана Гребенника, попросився переночувати. Вдень допоміг по господарству й уже збирався далі вирушати, коли дізнався якимось чином про пораненого Гната в сусідній хаті.

“І все?” - зазирав у вічі оповідачам Андрій. “І все”, - відверталися ті.

...Ні, чому ж - вони розуміли, що звичайні люди не з’являються під вечір і не йдуть просто в ніч. Звичайні люди, якщо вже так, і двох майже мертвих козаків не оживляють. Вам, пане, чого більше хочеться - життя чи правди?

Йому хотілося перекинутися вовкулаком і завити на місяць. Ярчук був характерником, вважай, чаклуном, тільки козацьким. Він знав, чого не знали звичайні люди, і відчував те, чого решті відчути не дано. Він здогадувався, що ця зустріч для нього не остання.

Найголовніша - іще попереду.

* * *

- Тож просто віднести, заклясти й закопати? - перепитав Андрій.

- Віднести, заклясти й закопати, - підтвердив незнайомець у плащі з каптуром. - Та хіба я казав: “просто”?

Розділ третій

ПО ТОЙ БІК РАЙДУГИ

Темна райдуга - туга.

Темне сонце - не пече.

І лякається пугач, ти ж бо - щез.

Через літа по льоду,

плюнь собі через плече.