Розділ «Частина друга ДИТЯЧІ СТРАХИ»

Прокинутися неможливо. Ольга сильніше втиснулася в спинку крісла, згорнувшись у клубок. Слова застрягли в горлі.

— Зараз ящик подивимося.

Телевізор не працював, хоч Ольга й не думала його вимикати. Лапка — Боже, які кігті! — лягла на пульт, кігтик натиснув кнопку. Екран спалахнув, з'явився пацюк. Тварюки розважалися.

— Усім хвостатим привіт! — пацюк-диктор з рожевим бантиком на шиї помахав з екрана лапкою. — Починаємо останні щурячі новини! Сьогодні у вечірній програмі!

Замиготіли, змінюючи один одного, кадри-анонси, а пискляво-скрипучий голосок коментував:

— Придумано новий спосіб боротьби з щуроловками. У Харкові підвальні щурі з'їли кота-щуромора. Боротьба з виробниками щурячої отрути: гриземо ізоляцію і проводку. Пам'ятник Пацюкові в Індії.

Навіть для кошмарного сну це видавалося надто неймовірним. Знадобилися зусилля, аби відвернутися від екрана. Довкола крісла вже зібралися пацюки, пацючиська, пацючата. Немов відчувши рух, вони разом повернули голови, десятки — чи мільйони? — пар щурячих очиць поглянули на Ольгу, а потім знову втупилися в екран.

— Що будемо дивитися? — чорна тварюка говорила з Ольгою майже дружньо, так, як змоклому під дощем пропонують свіжу холодну воду в брудному кухлі. Кігтик надавив на кнопку пульта, перемикаючи канали. Від побаченого Ольгу ледь не знудило: на величезній купі сміття сновигали бридкі хвостаті тварюки, їхні щелепи працювали невпинно, хрумкіт, з яким гострі зубки перемелювали їжу, різав вуха.

— Чемпіонат з ненажерства. Хто стомиться жерти останнім, той отримає суперприз — живе курча! — чорний пацюк відверто насолоджувався видовищем. — Треба бачити, як переможець смачно перегризе м'якеньке курчаче горло! Кров, тепла кров бризкає в різні боки, тече по шиї, капає на землю…

Вирватися з кошмару Ольга й далі не могла, як і рухатися чи кричати. Наступний канал.

— Найдовший хвіст належить…

Звук несподівано зник. Чорний пацюк сидів у Ольги на колінах, тварюка навіть виросла трохи, стала розміром з ангорську кішку.

— Ти ще не те побачиш, погань! — паща була трохи роззявленою, але щелепи не рухалися, звуки йшли, здавалося, з нутра. — Ти влізла сюди сама, так що вибирай, де лишишся! Там тобі спокійно вже не буде! Не буде!

Ольга відчула — як і минулого разу, — тонкий зашморг на шиї затягується, але звідкись знайшлися сили, вона закричала…

… і прокинулася, у кріслі, перед увімкненим телевізором, з екрана розпачливо ридала якась красуня на грудях чистенького дядька з бакенбардами. Першою думкою було вирубати огидний ящик, та замість цього Ольга зробила звук, а разом з ним і ридання, голоснішим і кілька хвилин сиділа мовчки, звикаючись з новим відчуттям: наче витягнула шию із зашморгу. Обережно, дивлячись під ноги, вона сповзла з крісла і пройшла до ванної. Від побаченого в дзеркалі тілом Ольги пробігли дрижаки.

Шию обперізував свіжий червоний слід від тонкого зашморгу.

Спокійно. Вона помацала слід пальцями, покрутила головою, роздивляючись з усіх боків і намагаючись знайти розумне пояснення його появі. Дзвонити Романові чи дивному старому? Зараз не хочеться нікого бачити. Поспати, і все минеться. На думці про сон Ольга знову здригнулася, але вона ще не досить виснажена, аби не розуміти: боротьба зі сном ні до чого доброго не призведе, вона ще більше втратить на силі, а сила потрібна, як ніколи. Колись, зібравшись на силі, вона пережила кризу і вийшла з жахливого як на жінку — згадувати не хочеться! — запою, не кожному чоловікові таке під силу. Жінки сильніші, сильніші, сильніші…

Ольга раптом відчула, що засинає навстоячки. Ще чого бракувало: гепнутися об край ванни головою. Вона рішуче повернулася до кімнати, знайшла в ящику стола аптечку, в аптечці — снодійне, не те, підсунуте Суховою, на основі якихось рослинних препаратів, а таблетки, які глушать моментально, хімія. Зараз їй потрібне саме це. Анатолій Гончаренко теж глушив себе таблетками, тільки він ховався від людей, чого вона, Ольга Нечваль, робити не збирається. Вона ж знає, що робиться з нею… чи в ній… Відіспиться — і до бою! Більше таблеток заковтнути треба, ось так, ще, ще… Десь там горілка лишалася, запити б для прискорення ефекту…

За півгодини Ольга міцно спала в освітленій кімнаті з увімкненим телевізором. Небезпечно міцно.

Чирва не знімав слухавку, значить, його вдома нема. Фіделя теж не було на місці. Роман у глибині душі підозрював, що ці двоє десь разом, більше того — відчував недобре. Нічого дивного в цих відчуттях, але зриватися і розшукувати їх, з’ясовувати щось саме тепер, цієї миті Роман не мав ні бажання, ні сил. Тільки вдома він відчув, як вимучив його сьогоднішній довжелезний день. Він просто неспроможний сприймати інформацію, отож колегам від нього користі мало, практично ніякої.