Розділ «Частина друга ДИТЯЧІ СТРАХИ»

— Ти з ким розмовляєш?

Ольга здригнулася, почувши його голос за спиною. Вона справді звикла мислити вголос, а зараз забуватися не можна, дорогенька. Добре, хоч рум’янець можна пояснити жаром від плити.

— З яєчнею. Аби краще смажилася.

— Здорово! А можна, я побалакаю з сосисками?

— Візьми краще тарілки. Отам, ага. Хліба наріж…

— Доброго вечора, шановний хлібе! Дозвольте порізати вас ось цим шановним ножем!

Роман блазнював у цю хвилину так невимушено, що Ольга засміялася. Досвід спілкування з людьми, що є в кожного журналіста-практика, підказував: вона помилилася з висновками — зараз він клеїть дурня дуже природно, не стараючись навмисне для неї і не бажаючи насмішити. Він відволікає від поганих думок перш за все себе. Так поводяться люди, котрим непросто живеться. І чомусь загалом така поведінка властива переважно чоловікам. Останнім часом Ольга ставала самокритичною і більш прискіпливою до самої себе. Тому твердо могла сказати: з усіх почуттів, які померли в ній, почуття гумору не постраждало. З тієї простої причини, що ніколи не народжувалося.

— Ножичок, до твого відома, тупий.

— Весь у хазяйку.

— Це як подивитися. Якщо в мене, чоловіка, бракує інтелекту користуватися даним знаряддям уміло, значить, у господині цього колючо-ріжучого предмета інтелект, коли можна так висловитися, гостріший. У мене є пацієнтка, негарна жінка…

— Негарних жінок не буває.

— Буває мало горілки, знаю. У тієї все обличчя в прищиках, щось з обміном речовин плюс, сама розумієш, відсутність сексу. Ненормально довгий ніс і косить праве око — в дитинстві це могли виправити, але батькам чомусь не спало на думку. Найсмішніше — її дядько банкір і лікує племінницю, не шкодуючи грошей. Отже, поки що я мало не єдиний лікар, котрому вдалося хоч якось допомогти цій дамі. Вибач, я не хвалько, просто пояснюю. Куди хліб?

— Сюди, — вона подала пластмасову тацю у червоний горошок. — Для чого так багато, ти, я бачу, захопився… Давай, хвалися.

— Ага! У нещасної була жахлива депресія. І я змусив її повірити в те, що вона вродлива по-своєму. Що таких жінок у світі дуже мало. Дав їй трошки тестів, брошурки різні. Так що предмет нашої дискусії, — Роман покрутив у руці ножа, — по-своєму гострий.

— Психіатр йому не потрібен.

— А мужчина не завадить. В руках цю грозу хліба тримає чоловік — і водночас психіатр. Кухонним причандалам, як бачиш, лікар не завадить.

Ольга критично оглянула стіл. Негусто, так. Зате — красиві тарілки. Зазвичай, гарний посуд відволікає увагу, а їсти з красивого Ольга любила і так званим повсякденним посудом намагалася не користуватися навіть для себе. Вона спритно — давно не годувала мужчину! — розклала яєчню по тарілках, витягла з банки обіцяні огірки, поставила в центр стола таріль, на якій зручно себе почували паруючі сосиски, прилаштувала тацю з хлібом, виставила кетчуп і гірчицю. Виделки… Ножі? Так. Ножі, все ж таки гість у хаті. Що ще?

— Не думала, що буду вечеряти не сама. Спиртного немає.

— Все одно я за кермом. Наступного разу.

Знову «наступний раз». Ольга починала побоюватися лікаря-психіатра. Набивається в гості, це точно. Що він подумав, цікаво? Не буде тобі «наступного разу», шановний, думати забудь. Сьогодні вийшло випадково, вона втратила звичну обережність — без того скільки всього сталося за день! Роман якось дивно дивився чи їй здалося? Ні, навряд чи людина з його досвідом двічі за півгодини нагадає про «наступний раз». Ясно, чекає від неї реакції.