Розділ четвертий Транспантанейра

— Ще ні… — шепнув я. — Чого тобі?

— Слухай, Максе, я все хотів тебе спитати: як ти владнав дилему з Марусею?

Я нервово смикнувся у лежаку, повернувшись обличчям до товариша.

— Я… е-е-е… я все вирішив, — кажу до Алекса.

— Справді? — здивувався друзяка. — Ти молоток, чувак! І як ти все це розрулив?

Тоді я скрушно зітхнув і щиросердно в усьому зізнався:

— Я нічого їй не сказав… Маруська ще не знає, що я у Бразилії…

Саня задумався. Мобільного зв’язку в Пантаналі немає, і це означає одне: моя дівчина ще дуже не скоро дізнається, куди я подівся.

— Ти баран, Максе, — зрештою поставив діагноз Алі. — І що найгірше — тебе виправить тільки могила.

— Я знаю, — вдруге зітхнув я. — Мені дуже сильно жаль…

Потому Алекс позіхнув, розпрощався, побажавши мені доброї ночі і почовгав у свій гамак спати.

Кайманів у Пантаналі тьма-тьмуща. Вони люблять нишком спостерігати за людьми і купатися в басейнах. Тож якщо раптом у ваших друзів є басейн, можете порадити їм завести крокодильчика. Присягаюсь, вони не пошкодують: по-перше, двометровий ікластий кайман — напрочуд миле створіннячко, а по-друге, ви тільки уявіть, скільки сусідів полопає від заздрощів!

Ну і, звісно: всі чоловіки — козли!!!