Розділ «Гетьман Іван Виговський Роман»

– О, я цьому дуже рада! Нам буде не скучно в Чигирині, буде мені з ким і поговорити, і розважити себе, – обізвалась весела й говорюча Катерина.

Гетьман почав рекомендувати Ганні Хмельницькій Олесиних родичок. Ганна привіталась з ними дуже привітно і щиро.

– Прошу і тебе, гетьманшо, і всіх твоїх гостей сідати в нашій господі! – просила Ганна Хмельницька.

Молода гетьманша сіла на турецькій софі на першому місці. Родички посідали поруч з нею. Виговський попросив козацьку старшину сідати. Полковники й сотники посідали на стільцях та на довгих ослонах проти гетьманші. За козацькою старшиною слідком натовпилось в покої чимало усякого народу, міщан та простих козаків. Домашня прислуга заглядала в двері. Усі чудувались з невиданих уборів нової гетьманші. І козакам, і міщанам не сподобався пишний приїзд гетьманші та її родичок в дорогих блискучих екіпажах; не сподобались і краківські хомути з причепленими на них червоними широкими поясами. Вся ця розкішна обстава поїзду нової гетьманші була схожа на обставу поїздів українських католицьких панів та польських дідичів, котрих козаки тільки що вигнали з України.

– З молодою гетьманшею наїхала шляхта православна. Чого доброго, слідком за цією шляхтою наїде до гетьмана в Чигирин і польська шляхта, – гомоніли козаки й хлопи, оглядаючи з усіх боків блискучі екіпажі, краківські хомути та дорогу блискучу упряж на конях.

Гетьман звелів сотникові Золотаренкові зачинити двері і випровадити з світлиці зайвий натовп міщан та козаків.

– Як же тобі, пані, показався наш Чигирин? Здається, ти оце вперше в Чигирині? – спитала Хмельницька в гетьманші.

– Після Києва він мені здається дуже простим. Мені не сподобалось, що в Чигирині дуже багато війська, дуже багато козаків. На яку улицю не поверни, скрізь козаки та козаки, неначе я опинилась десь у військовому таборі, – промовила Олеся.

– Бо Чигирин – військове козацьке місто. А ти, гетьманшо, певно, не любиш козаків? – спитала в Олесі Олена Нечаева.

– Ні, не те, що не люблю… але де багато війська, там жити недобре, неспокійно: скрізь брязкають шаблі та гримлять литаври, як у Києві коло святої Софії, де тепер оселились московські стрільці. Я, бачте, шляхетського роду і таки до козаків не звикла, – сказала Олеся.

– Нічого те, нічого! – обізвався гетьман Виговський. – Поживеш в Чигирині, то звикнеш. А от весною, як потеплішає надворі, переїдемо на життя в Суботів, в палац гетьмана Богдана, просторний та світлий. А там сади, як рай, там пасіки в садках, куди не повернись. Там тобі буде спокійно жити: я знаю, що ти любиш спокій та тишу.

– От там так гарно, як в раю! Я до тебе, гетьманшо, буду частенько навідуватись в Суботів, – промовила Катерина.

– Навідуйся, серце Катерино, до мене і в Чигирині, бо в новому місці, між новими задля мене людьми, я буду ніби на далекій чужині, – сказала Олеся до своєї давньої знайомої Катерини, котру вона любила за її веселу вдачу і за природжену розмовність.

Тим часом розмова між старою і молодою гетьманшею якось не йшла. Було зразу знать, що вони одна другій не припали до вподоби. Козацька старшина гомоніла поміж собою стиха, поглядаючи скоса на нову гетьманшу. Родички Олесині мовчали і розглядали світлицю та обставу. Одна Катерина провадила розмову з Олесею, як давня знайома. В світлиці почало стихати; видко було, що гості були притомлені після далекої дороги. Молода і проворна Христина, Олесина небога, без сорому казка, позіхнула, а потім встала з стільця, потягла за руку з собою Маринцю, і вони вдвох пішли кругом світлиці, оглядаючи химерно посплітувані малюнки на стінах та дорогу зброю, що була порозвішувана по кутках. Весела Христина, незважаючи на поважну старшину, почала бігати і навіть пустувати. Маруся Стеткевичева спробувала спиняти свою дочку, але Христина про неї й вухом не вела і підбивала на пустощі й Маринку; здіймала з стін рушниці та шаблі і подавала Маринці, котра не знала, що робити з тими рушницями та шаблями, і вертіла їх у руках. Гетьманша насилу впинила Христину і звеліла паннам не зачіпати того, що до їх не належиться. Христина надулась і сіла. Маринка сіла поруч з нею, і вони почали тихо балакати про молодих сотників, котрі сиділи проти їх.

Тим часом вістовець дав знати, що їде посланець од короля – Беньовський, котрого гетьман сподівався до себе на днях. Гетьман вислав йому назустріч двох полковників, а сам з старшиною вийшов на ґанок і ждав його. Приїхав незабаром і Беньовський з двома панами. Виговський щиро привітався з ним і запросив до світлиці. Незабаром в світлицю вступив Казимир Беньовський, давній приятель гетьмана Виговського, тепер посланець з Варшави у польського короля. Він ввійшов у світлицю тихою, поважною ходою, і Виговський знов привітався з ним, обнявся навхрест і тричі поцілувався. З цього гарячого і радісного привітання можна було зауважити, що гетьман і пан Беньовський вже давненько, ще за живоття гетьмана Богдана, були у великому приятельстві. Не потаїлось це їх, очевидячки, давнє приятельство і од козацької старшини, і од Олесі.

Виговський взяв за руку Беньовського і повів до Олесі:

– Моя дорога гетьманшо! Це ясновельможний пан Казимир Беньовський, волинський каштелян і посланець од його милості найяснішого короля. Прибувши цим часом до Чигирина, його ясновельможність хоче поздоровити тебе, гетьманшо.

Гетьманша встала і радо привіталась з Беньовським. Беньовський навистрічки почав говорити їй красномовну промову. Він вславився своїми промовами і в Польщі, і на Україні, задля того король часто вибирав його за посланця на Україну, коли треба було облесливими словами прихилити козацьку старшину до польських інтересів і, само по собі, піддурити її красномовними обіцянками. Беньовський став серед світлиці проти гетьманші, щоб сказати свою привітальну промову. По стародавньому звичаю ораторів він починав свої промови або од Адама й Ноя, або од самого Бога, що в наші часи виходить трошки смішно.

– Найвищий розум, котрого ми нарікаємо Богом, найвища сутнота, цар над небом і землею, колись сотворив першого чоловіка Адама і першу жінку Єву, – так почав Беньовський свою промову. – Найвища сутнота увів першого чоловіка і його супружницю в пишний рай, зумисне для цієї першої пари засаджений. Ви, ясновельможна гетьманшо, з ясновельможним гетьманом тепер в Чигирині та в Суботові, як Адам і Єва були в раю. Вітаю ж вас, ясна пані з великого роду, і бажаю вам щастя-долі в цьому новому раю на пишній Україні, поздоровляю вас з вашим високим титулом, з титулом ніби королеви на Україні по вашому становищу в українському суспільстві.

Беньовський поцілував гетьманшу в руку, вона поцілувала його в плече.