– А варту, варту ставили?
– Ні.
– Я так і знав.
Довбуш закрив собі очі долонею.
– Головач казав, що тут таке місце, що варти не тра.
– А витак вас напала ровта? Кінна?
– Ає, кінна. Шош троха ми си відбивали, але не всі. Я відбивався, й мене вранено. Я впав і лише вигів, шо Головача смолєки присіли, лиш не знаю, ци го вбили, ци нє. Вигів-сми лише, шо зброю ви' него забрали – пушку, пістолети і рогатину. А витак знепритомнів я та й кіко так лежєв – не знаю… Тепер устав-сми, але йти мені кєшко.
Олекса пішов до місця бою.
Великої битви, мабуть, не було, але все ж лежали два трупи, цілком голі. Видно, смолякам мало було утримання пана Потоцького.
Олекса перевернув мертвих лицем догори. Обличчя були незнайомі.
– Хто то? – питав Пилип'яка.
– Не знаю я нікого, бо ту не було мені знакомих.
Довго мовчки стояв Олекса над трупами. Стояли мовчки й хлопці. Тільки Пилип'як не міг стояти і сів.
– Шо ж, – тихо й чітко сказав Довбуш. – Тра поховати. Рийте могилу.
Орфенюк і Михайло взялися довбати бартками. Не підходяще було се знаряддя для копання землі, й справа посувалася мляво. Олекса сказав:
– Довго так будете копати? Виверніть смереку – і буде вам готова могила.
Михайло подивився на Довбуша й спочатку не зрозумів, як це можна вивернути з коренем таке величезне дерево. Але бачить, що Орфенюк не дивується, пішов і собі шукати смереки.
XXI
…Оце, мабуть, кінець… Що зроблю зі сімома душами? А нових… поки набереш… та ще які будуть?…
Низько опустив голову Олекса. Тяжко було розставатися із мрією стількох літ, здавати на склад усю свою діяльність і сказати собі: всує старався, всує клопотав…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Довбуш» автора Хоткевич Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 46. Приємного читання.