– Що ви надумали? А?! Вася! Я з тебе шкуру спущу, гавно заставлю їсти, якщо наведеш шухеру, – говорить.
– Костя, ми нічого. Ми тільки хіпунів поганяємо мальоха.
– Блядь, ти дістав. Ніяких хіпунів. Тут скоро таке буде…
– А в’яжи.
Спецназівець дає під дих Васі Кліму, але той намагається тримати фасон.
– Вали звідси. Попадешся, то сраку на німецький хрест порву.
Ефедрин роздимав груди, ніздрі соплами втягували, випускали випари, гіркі й різкі. Схід. Розпочалося швидко. Ударом вибиває двері, вилітають вікна. Гнилозуба панкота завалює у прокурене приміщення. Скіни стоять у проході й спостерігають вовтузню. Вася Клім розтягує за патли хіпушок.
– Кому ця… а, тобі, Утюг… Бери…
Мармелад сідає навпочіпки, поклавши биту на коліна. Приплюснутий від удару череп зробив його погляд розкосим. Щілини ріжуть простір, завалений тілами, навпіл. Нарешті він вибирає жертву, підходить і з розмаху б’є худого, в окулярах, хіпі ребром долоні. Припиніть цей жах, припиніть цей жах. Едік. Ось ти де, моя лапочка. Іди-но, голубенький ти мій, сюди. До дяді на шишку. Едіка нахиляють, стягують штани, він верещить.
Едік лежить на підлозі, на східних, з візерунками павичів, килимках. Едік скиглить. Мармелад б’є Едіка по голові. Чорні дракони з гривастими головами літають навколо нього, б’ють хвостами. У прочинене небо видно чорні діри космосу. Це салют. Едік готовий померти. Едік вірить, що це неспроста.
Удар по вені. Ніч наповнюється і клекоче густою брунатною масою в самому череві міста, безплідного, смердючого.
Зелені хвилі смороду зверху уквітчані сірими коронами язиків. Гіпертрофія. Опіум витягує галасливих, вредних духів; але духи не існують тут, у цьому смердючому просторі, говорять пальці. Ми тут вчимося, як відчепитися від надокучливої солодкої вічності. Життя пече пеком лише тих, хто у ньому не живе. Ще кілька дец по вені. Убити адреналін. Зараз. Більше ніколи, як зараз. Нині й ніколи. Безсоромність, самозахист вроди і нічого. Більше нічого. Чіпкий погляд, скошений, зрізаний набік. Як у тих, які знають ціну людині й не хочуть заглядати в розчарованість, щоб, чого доброго, себе не відшукати. Пальці. В Альми непроникне і непорушне білосніжне, навіть бліде обличчя. Трохи видовжене, з повним ротом, може, завеликим. Альма висока, з довгими ногами і красивим тілом, довгим білим волоссям, що розтікається плечима. Сексуальність захована за неповноцінністю, без складеного кошторису життєвих орієнтирів. Але саме такою я і люблю Альму. Трахати її, трахати, щоб ця зманіжена сучка просилася: досить, досить. Пальці показують, як це смішно… Ніч закипає брунатною рідотою, піднімається все вище. Вікна тухнуть поверх за поверхом. Рідота вище. Вона висока, ця булькаюча брунатна рідота. Від Льва Толстого вона зливається у широку річку, тугий потік, і місто щезає в мороці… Пальці звисають убитими звірами.
Він сидить, затиснувши коліна руками. Рудий слиз витікає з його вуха. Зараз Кольт чує інші звуки, ті, що в ньому. Й Альма реальна, жива, з плоті, з крові, лайна, волосся. Кольт чує гуркіт – це ревуть ієрихонські труби. Й ангели, з невимовно красивими обличчями, сідають кружком, тримаючи в руках мечі. Кисті двома павуками тріпочуть у мерехтливому сяйві ночі. Він пішов до Альми. Реальність Альми така ж аксіоматична, як і сон, що приснився вам, ліг на папір, на полотно, на музику. Спробуй згадати сон. Ми живемо цим сном, але боїмося, щоб він таки не став реальністю. Краще нехай трахається в наших головах.
Сигнал сирени, розколений навпіл. Міліцейський «ворон» реально ставить мету, до цієї мети долучені Вася Клім зі своєю панкотою, скінхед Мармелад і пара забльованих хіпушок. Сперма, зелений жасминовий чай, ритуальні пончики. «Швидка». Сигнал сирени дотягнувся до лікарні. На каталці, в білому коридорі, зіпсутим ельфом лежить Едік. Йому зашивають ушкоджені місця.
Док, хоче сказати Едік, чи буде шрам на все життя, чи не постраждає шарм і врода, бо він буде найнещаснішим створінням. Але голова його безсило теліпається на гарній шиї, очі закочуються, а док оглядає його красиве білосніжне тіло, і солодка слина хтивості заповнює порожнину рота.
Ранок. Синіми вікнами. Без жодної ознаки життя. Я сиджу на лавці, вслухаючись у ревіння вітру в тополях, викурюючи сигарету за сигаретою, навіть не відчуваючи себе самотнім. Позаду ніч, як у далекій пам’яті заглухлі дзвіночки дитинства, від яких солодко позбутися, щоб увійти у світ смерті, спокуси і реальності. Ефемериди майбутнього і минулого починають існувати далі, сплітаючись у невимовної краси отруйну квітку, яку хочеться подарувати найближчій людині. Ранок вирізав ще один день життя з мікроскопічного всесвіту твого обертання.
2
Мій кабінет – чотири стіни, не завішені всілякою модерновою чортівнею, стіл довгий, без паперів, два стільці, один для мене, другий для пацієнта. У цій порожнечі насправді відпочиваєш. Обличчя мертві, коли починають губитися серед незрозумілих чужих речей. У кожному разі, наркомани почувають себе тут комфортніше, не гірше, ніж на Хрещатику, Лютеранській чи десь на засипаній панельками та пісками Троєщині, з жахливим громаддям православного храму, з тоскним співом старослов’янською жирних, як вгодовані пацюки, священиків. Тут ми і познайомилися. Я перегортав її історію хвороби: істерія з параноїдальними рецидивами. Як і годиться для доньок багатих батьків. Вона з самого початку не скаржилась, а просто дивилася на мене, спокійно курила, навіть не запитавши дозволу, але психам більш-менш дозволяється, і вона про це здогадувалася чи просто знала, і я не єдиний і не останній у її житті. У неї складки біля рота, чіткі, вирізьблені не часом, а досвідом, коли такі жінки починають дуже рано розуміти. Все розуміти. Мовчати і не засуджувати. Сторонньо переглядати сторінки як свого життя, так і чужого. Навколишнє не мало для неї ніякого значення. Складки, туго вирізані біля рота, а обличчя гладке, з велетенськими сірими очима, оксамитовими, як розбита антикварна пляшка, і в тих осколках вихоплювалися світло, ніжність і розум. Такі очі бувають у невпевнених у собі людей, у котрих, з моєї дзвіниці, є все. На носику окуляри від Valentino за кілька тисяч, пальці довгі, з тонкою обручкою, ціну якої визначити все одно що прорахувати кількість кілометрів до Венери, трохи вузлуваті у фалангах, з точки зору хіроманта, ця обставина говорила: за що б ця жінка не бралася, у неї все виходило, але було повною маячнею. Зараз вона скніла від провінційної нудьги в особняку в Кончі-Зас-пі. Чорна шапка волосся, справжнього, жорсткуватого. Обличчя жінки швидше з Ренесансу, характером і поведінкою вона не нагадувала наших співвітчизниць, хоча, з іншого боку, була чистісінькою дурепою. Навіть зараз я міг сказати банально заточену лікарську фразу, що їй треба допомогти і вона сама собі помічник. Але в біса, де ж та правда через неправду? Я дивився на її чудернацькі шмотки і не знайшов нічого кращого, як розглядати її обличчя, подумки базуючись на тому, що вивчаю гарне обличчя, пропорційне і бездоганно виліплене.
Вона чесна, занадто, як для жінки її становища, що теж заслуговує на повагу. Буває і так: ти знаєш людину, любиш її, а тебе від неї верне. У кожного свій прихований протиблювотний арсенал: заздрість, тріщинка у порцеляновому зубі, колоїдні губи, сірка у вусі, неголені ноги, сморід часника з рота чи навпаки: беззахисна чесність і загадковість, що обеззброюють тебе, як всілякі там кліше, вмонтовані платою у наш мозок, словом, те, що нам приготувало на сконі чи в середині віку підленьке дитинство.
Вона не говорить про своє дитинство, а базікає на різноманітні теми: від футболу до підвищення цін. Які в тебе проблеми, голубонько? Це мені хотілося дізнатися. Дороге авто на вулиці – ще не ознака того, що ти впевнена в житті. І не в наркотиках справа. З таким же успіхом при її статках можна сісти на стакан і згоріти за чотири, максимум за шість місяців. Я-то знаю, через що вся ця шура-буря навколо наркоти. Це галузь, що потребує мінімальних затрат, а прибутку дає набагато більше, ніж будь-яка продукція. Тільки варто це заборонити, зробити з цього дефіцит. І тоді справа піде. Головне – мати добру «кришу». З відповідними наслідками…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ангели помсти» автора Ульяненко О.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Альма“ на сторінці 4. Приємного читання.