Розділ «Альма»

Ми шукаємо колонію хіпі, тобто колишніх хіпі. Ми шукаємо Діму Кольта. Я, Альма, Едік. Перед нами сарай. Сарай! Що може бути краще для комуни! Злягайтесь і розлягайтесь. Чого ти, Кольт, кремпуєшся? Ти сюди йшов, усю дорогу йшов, мій розвеселий. Ось він, земний рай, з продірявленими носами, безокий, з гнилими зеленими губами. Душу вони полишили десь на дні того суспільства, звідки вийшли, а комуні лишили догниваюче тіло. Ось чим закінчується земний рай, щоб воно виздихало, моє моралізаторство. Але ілюзія земного раю закінчується дегенератством. Сморід висів разом з мухами.

Я курив, наче перед розстрілом. Діма Кольт розплющив одне-єдине око. Замість двох одне. Вирішили, що глухонімому вистачить й одного ока. Альма схилилась і провела долонею над обличчям Кольта. У відповідь він кволо підвів руку і зробив дашок. Літера А. Око сміялося. Вони заговорили на своїй мові, одними очима, семеро очей. Альма повернулася, дістала з сумочки велику ампулу морфію, втягла всі десять кубів у шприц. Потім ще маленьку, витягла її. Діма усміхнувся. І вже знайомим жестом показав, як він її любить. Я курив, як перед розстрілом. Авт… Яка там евтаназія? Останній стрибок безногого і безрукого самурая. Око смикнулося і затихло в дірі неба. Лишилося шестеро.

Мармелад з місяць тирлувався на Подолі. Навпроти ощадкаси. Місяць він спостерігав, як хлопці-інкасатори курять, без пістолетів, поставивши торби під ноги. Точать розмову про те і про се. Мармелад перевішає всіх наркош і замочить панків. Вони сидять разом з Васею Клімом. Місяць уже як сидять. Вася Клім гниє потроху. Це від наркоти. Мармелад це знає, але виходу іншого немає. Він у бігах. Батько за ґратами. Що може бути краще? Інкасатори курять. Вася Клім харкає кров’якою. Курить у рукав – якого дідька, хіба не можна так? Вася зривається, перебігає вулицю, хапає дві торби і, вихляючи, біжить по Сагайдачного. Постріл невидимого з даху переламує його навпіл. Мармелад підхоплює торбу і зникає в метушні. Його дорога лежить до дока Зелінського. Які симпатії? На похороні у мене до нього будуть симпатії.

Альма сидить на порозі й курить. Вона сидить у будинку дока Зелінського. Її ламає. Ми з Едіком, дві пари очей. Альма заходить. Хилитнулася фіранка. Альма вийшла. Кінець – показала руками. Шестеро очей. Мармелад збігає на ґанок. Яскравий вибух виносить усі вікна в чотириповерховій віллі. Шестеро очей зустрічаються в одному поцілунку. Все тільки розпочинається. Ми слухаємо, як гудуть високовольтними дротами поїзди метрополітену. Шестеро очей училося жити, щоб померти…

9 червня 2005 року, Київ