Розділ «Танька»

Михайлові Бриниху, щоб був здоровим. Хой!

1

Казка її життя закінчилась. Ангел смерті скерував кулю по належному периметру, а потім несподівано пурхнув на фасад готелю «Дніпро»; його зацікавив чоловік, який біг московським мостом, вихляючи усім тілом, ухиляючись від рук людей у міліцейській формі; коли він повернувся до свого звичного заняття, куля вже влучила у голову Тані Рудківської, розшила черепні шви, вискочила ззаду і вліпилася в бетонну стіну. Життя довго не могло полишити її, а тому вона лежала на асфальті, перед відчиненими дверима салону, а люди йшли, дивилися на неї, наче запитуючи: чого ця баришня тут розляглася? Сонце сипалося білим снігом, і скрізь було біло, а Танька відчувала, як холонуть ноги, а в голові творяться зовсім не припустимі думки, яких вона до того не знала. Ангел провів поглядом чоловіка, який біг з усієї сили від переслідувачів. Тоді підняв важкі крила, пролетів гірляндами мостів над тяжкими свинцевими водами і вже сидів на шляху чоловіка, який налягав на ноги так, наче їх ось-ось позбудеться. Ангел смерті, напевне, здивувався, якщо подібні істоти вміють дивуватися, але зір його став м’якшим, бо з боку Дзержинського він побачив білу пляму, що перетворилася на яскраву кулю. Ангел упіймав поглядом свого колегу, конкурента по ремеслу. Посидівши на балконі якусь мить, ангел смерті пірнув у теплі потоки повітря і зник, кажучи простіше, лишився ні з чим.

Наш чоловік був, що називається, полохалом смерті. Він нагадував молоде загнане лоша: запалі щоки, карі очі, чорний, колись прилизаний, чуб видавали у ньому людину з упертим характером, але довгий закручений ніс наштовхував на думку, що він може поступитися принципами, якщо треба. Зовнішність грішила протиріччями, якщо не чимось більше. Вже другий ангел летів над головами спецназу і чоловіка, котрий тримав над головою руки в наручниках. Біг він важко, виставляючи ходулі ніг майже у два кроки, у порівнянні з дрібними кроками міліціонерів. Несподівано чоловік, зробивши зиґзаґ, вискочив на перила мосту. Повітря густе, осіннє, прошите криками міліціонерів. Пізніше, коли він, балансуючи на перилах, зависнув чорною комахою, наче плавець, наче прозорий фантом з чорного непробивного скла, гучне ревіння паровоза примусило міліціонерів зупинитися. Чоловік тонкою чорною струною пролітає над високовольтними дротами і вже в один кліп ока замикає наручники на високовольтному дроті. Один з міліціонерів замружує очі й кидає автомат під ноги, а чоловік ковзає на дроті далі, набираючи швидкість, зникаючи за хмарами зелених верб. Чоловіка звати Боб, вірніше, це його прізвисько, а ім’я – Гриша, прізвище – Науменко.

Гриша Науменко і Тетяна Рудківська ніколи, ні за яких обставин не зустрічалися одне з одним. Можна це сприймати як нелогічне попередження, а не філософську дефініцію. Хто курить кожного дня сигари «Корона», не може бути філософом. Він є, швидше, продуктом для філософів. Але ані на саму філософію, ані на її живлення ніколи не було великого попиту, як і на сигари «Корона», певне, всі рекорди поб’є миршавенька пачка «LM». Тому Гриша і Таня зависли, як у паскудному комп’ютері, між тим і цим. Ось так. Хоча факт їхнього народження йшов навіть не по одній паралелі, а, радше, у різні точки призначення. Єдина різниця була в тому, що ця подія відбувалася з інтервалом у п’ять років, але день у день, хвилина в хвилину, секунда в секунду.

Її життя нагадувало в’ялу шизофренію, з тим винятком і різницею, що дурдом гуркотів у неї за вікнами будинку, а не в голові. Можна сказати так: Танька не любила думати, тому що не знала, як це робиться. І версія, що вона повна ідіотка, у нас начисто відпадає. Що могло побачити неупереджене око посереднього спокусника: приємна посмішка, попелясте цупке волосся, цнотливо зачесане догори, довгі ноги, чиста шкіра і трохи кволі рухи вихованої дівчинки, що завчено пересували її від однієї точки до іншої. От і все. У тримільйонному місті, що набувало статусу столиці, з роями білявих, чорнявих, рудих, каштанових цокотух, вона могла спокусити хіба що запеклого ледацюгу. Не більше. Хоча заковикою був такий факт: Тетяна, Танька була єдиною донькою нафтового магната. На цьому її життєвий дубль можна закрити. Звісно, краще почати з витоків, але вони такі скупі, й ми обмовимось: аби не фатальна зустріч Гриші та Тані, то нам би не довелося морочити голови над її сексуальним досвідом, бо соціальне життя у нашої Тані зовсім було відсутнє. Тато її, добродушний голомозий колобок, з сигарою в роті – він і спав, здавалося, з сигарою, – мав вуркаганські нахили, які з часом викували з нього достойного державного мужа; тож тато її наголошував, що люди, які носять одяг, дорожчий від чотирьох бутиків, мають у цьому, а напевне, і в тому світі більші привілеї, аніж хтось інший. Тато говорив: «Доню, ти повинна пишатися прізвищем Рудківська». Таня вивчила це як прикладну аксіому, і від того їй, напевне, жилось би легше, аби вона те усвідомлювала чи розуміла. Те, що Таня не вдалася ані в батька, ані в маму, колишню московську модель, з нахилами до співів, то сусідів не варто було шукати: самі знаєте, які у нас глибокі ріки, високі мости, а скільки бетонних заводів простоює – пальців на руках не вистачить. Таня росла просто Танею, і в її рослинному існуванні була доля здорового селянського глузду, видно, таки таточкові гени все ж пробилися крізь суцільну лінь, марнотратство і т. д. Дитинство Тані пройшло, так би мовити, під зірками. У її мами, назвемо її Ерікою, жінки з гламурним меланхолійним поглядом тріпотливої лані, писаної красуні, із завченими рухами, наче знятими на рекламний ролик шампуню «Камі», особисті проблеми тісно перепліталися з соціальними: вона постійно повторювала, що треба допомагати бідним, і так рік у рік; але немалі гроші, видрані зубами у чоловіка, йшли на чергове підняття іміджу модної співачки. Чим вам не соціальна сфера? Еріка знала собі ціну, як і її круглобокий чоловік, цей веселий гедоніст із сигарою в роті. Тож Еріка зробила кілька кліпів, ну, там, де вона з чорношкірими танцівниками, з шоколадним блакитнооким метисом у парі виконувала пісню про пристрасть – гу-гу – таку, як у Сахарі, на фоні єгипетських пірамід. Першим спогадом, який Таня закарбувала і який вплинув на її життя паскудним чином, був Новий рік, з блискучими феєрверками, з ялинкою, з гостями, яких обдимало від з’їденого і випитого; єдиний яскравий спогад – це мідноволосий ангел – її мама – у синій, з блискітками, сукні, співає сумну і прекрасну пісню, від якої хотілося плакати і робити казна-що, чого ще маленька Таня не розуміла. Від того вона жила спогадами, не знаючи, що життя давно вготувало пастку або неприємний сюрприз. Неприємний? Як подивитися. Золотий голос матері, запах дорогих чоловічих парфумів, сигар, розв’язні від випивки голоси і рухи, жести, далекі від розуміння пристойності не тільки маленької дівчинки, а й запеклого ловеласа. Проте слід віддати належне – далі жестів і слів у дорослих не заходило. А втім, вона була ще малою, щоб конкретно реагувати на подразники. Батьків Таня бачила рідко. Її виховувала баба, потім нянька. Таня рано почала цікавитися своїм тілом. У голові звірками завовтузилися непристойні мрії. Вона почала мастурбувати. Спочатку Таня хотіла бути повією. Це був красивий французький фільм, з пристрастями, зі злодіями, з відвертими гомосексуальними і натуральними сценами. Тихенько Таня переписала його на CD й у вільний час, якого вистачало на поглинання йогуртів, упивалася фільмом. Що то був за фільм, невідомо. Світ однаковий, так вирішила наша Таня, лише в кіно він привабливий і відповідає її уявленню. Тут би нашій дівчинці сісти за зошити, знаєте, такі, у яскравих обкладинках, і записати, як би вона перемінила світ. Але Таня Рудківська не думала переробляти світ – ура батьківським генам, – а ковтала його з домашнього кінотеатру тоннами. Якби був щоденник, то наша Таня вивела б великими буквами: хочу бути проституткою. Хоча бідна дитина помилялася. Блядь і проститутка – велика різниця, як БМВ і «хаммер». Хто не знає, тому роз’яснимо, що проститутки у поті чола заробляють на прожиття; а особи легкої поведінки, які підставляють своє тіло заради задоволення чи мають якісь хворобливі комплекси, що звуться німфоманією, – простісінькі бляді. І не важливо, де вони мешкають: в особняках чи на вулиці. Чуттєвість засіла так глибоко, що почала рити підводні руслища. Тато, веселий колобок, з палаючими очима, що нишпорили там, де не його лежить, забув диск на столі. Таня, яка нудилася не знати від чого, підчепила той диск, що виявився старою копією демонстрації купальників. В одній з моделей вона впізнала рудоволосу і медоголосу маму. Коли у нормального, посереднього, обивателя буває настільна книга, то у Тані настільним став диск з мамою у фривольних сценах. Її подруги, з ліпленими профілями, з певним інтелектом та ерудицією в царині модних ганчірок, відверто зневажали слово «секс». Навіть мастурбацію вони визначали як «робити це». Чи робили вони дійсно це – можна лише здогадуватися. Усе оте сю-сю, пусі-мусі вертілося навколо сексу і ним закінчувалося. Не було просто здорової людини, щоб підказати. Так що наша Таня не була великою оригіналкою. Секс – дуже помітна річ, якщо весь час вибирати його, думати ним, жити ним; наша Таня нічого цього не розуміла, навіть інтуїтивно не торкалася. Скажімо, дівчина не могла розрізнити чоловіка або жінку, які проявляють до неї живий інтерес. А от в оточенні, де вона оберталася, більшість колежанок сприймала її як холодну і неприступну принцесу, проте імідж багатих, можновладних батьків аж ніяк у цьому сенсі не впливав на її соціальний статус. Ну, хіба що говорили, що це донька Рудківських. Таня жила і не жила серед двох десятків подібних створінь, які, у свою чергу, все ж таки мали абиякий сексуальний досвід. Усі вони в один голос говорили: «Вона кривляка». А евфемізми типу «сука», «гівнючка» відмітались у їхньому побуті та лексиконі, хоча зазначимо, що вони таки добре знали про них і в душі просто горіли бажанням, аби десь запалити такого ґнота, що ого-го. Коли вони в її присутності говорили: «Фі, як набридли ці чоловіки, ці кошлаті потвори», то це слід дублювати так: «Фі, як набридли ці вібратори». Таня не була такою дурною, щоб цього не розуміти. Проникнути у фантоми її фантазій було неможливим. Усі її однокласниці в один голос говорили: «Вона казашка», звісно, замість слова «гівнючка». А наша «казашка» мріяла, розвивала непомірно холодну фантазію, наче виписувала різцем у густому гламурному світі, де фантомом у туалеті маячила забльована від передозу кокаїну її мати. Це Таня знала з фільмів, і це не мало відношення до реального життя. Сама того не розуміючи, вона йшла по лезу, і дивні панорами, чудові картини, котрих не дошукувалася навіть у фільмах, приходили до неї серед білого дня. Напевне, кіно, ні, таки точно кіно, відіграло у її формуванні неабияку роль.

Так вона зустрілася з незграбною, вуграстою, з ясними очима під велетенськими лінзами Іркою Солодовник. Вони прийшлися одна одній до душі. Ірка любила кіно. Подумки вона переспала зі всіма голлівудськими знаменитостями, про що в перший же вечір по секрету роз’яснила Таньці. Таня, звісно, вирішила, що це вульгарно, бо як можна спати зі святинею, але її нестримно тягнуло до Ірки. Потрапити у світ реальних фантазій – це все одно що перевернутися на човні посеред озера в червневі ніжні дні, коли нема жодного вітру. Так реальний неспокій тихо ввійшов у її гламурний світ переживань. Від цього дня вона стала марити Іркою. Рухи в подруги були різкими, по-хлопчачому привабливими, але у перший же день їхнього знайомства Танька вирішила, що її нова подруга має ніжну душу. Ось так. Сомнамбулою випливало її чорне БМВ-6 з гаража, котилося тихо осінніми київськими вулицями, а вона жила думками про те, що побачить Ірку. Є одна аксіома закоханих: ти завжди хочеш дізнатися, що уподобає твій обранець чи обраниця. Так віддалік, повільно, більше довіряючись інтуїції, Танька почала дізнаватися про світ Ірки. Чарівний калейдоскоп навколишнього світу так різнився від того, де вона жила, що Тетяні видавалося: її щастю не буде меж. Щастя, як додаток до усіх фільмів, з гарним і поганим кінцем. Але людство з самого початку переселення на землю очікував поганий кінець. Одного гожого дня вона прокинулася з тяжкою головою. До цього Тетяна не хворіла. Треба віддати її тендітній зовнішності належне: від батьків вона успадкувала гарні гени. Тані зранку хотілося плакати. Вона блювала, температурила. Під вечір температура скакнула до сорока. Паніка у Рудківських піднялася неймовірна. Маман потрясала над головою руками в масивних платинових і золотих браслетах, тато Рудківський перейшов на люльку, прискочивши з далекого Мадрида, де він переповзав з вишуканістю динозавра від одного борделя до іншого, від казино до казино, і, відповідно, його, як вірний зброєносець, супроводжував особистий лікар. Він-то і повинен був вирішити велику Танину проблему.

Лікував Таню особистий лікар, доктор Валєвскі, поляк за походженням, із зовнішністю сутенера, з веселим блиском в очах, гедоніст і бабій по натурі. Його єдиною зіркою був тато Тані, Валєвскі животом і душею відповідав за Рудківського. Інакше не могло і бути. У цій історії він був добрим янголом сім’ї. Далеко в минулому роман Валєвскі та Еріки. Зараз він схилявся над білими грудьми Тані Рудківської. Бідолашна Таня не розплющувала очей, манірно стогнала, як у фільмах, щось шепотіла, а Валєвскі тільки либився, усміхаючись у малинові, майже жіночі уста. Прийшла Ірка. Одного погляду Валєвскі було досить, щоб він правильно зрозумів ситуацію. Його радісний настрій наче стерло губкою. Він добре знав лесбійські пари, і саме зараз доктор зіткнувся з такою ситуацією. Валєвскі тільки не знав, на якій стадії розвитку знаходяться стосунки між двома дівчатами. Ось так. Веселуна Валєвскі пробив холодний піт. Загроза його безбідному існуванню. І загроза ця привидом маслакуватої школярки стояла в ногах Тані Рудківської. І у Валєвскі зародився план. Навіть два. Валєвскі був тінню старшого Рудківського, свого роду його учнем. Але це не завадило Валєвскі подумки послати свого гуру. І піти далі патрона. Перший план не вирізнявся оригінальністю: затягнути до ліжка одну з дівах. Другий план – переконати дівчат таки зрушити свої стосунки з мертвої точки, таким робом дати передих доктору, сім’ї і всім навколишнім, як говориться, світ паршиво дуалістичний. Можна те й інше, але не все зразу. Тут доктор схибив. Вірніше, проявив спочатку себе як неабиякий психолог. Скоро він став замість сповідальної няньки. Ірка сиділа в кутку й уперто мовчала, закинувши ногу на ногу, і її блакитні, стального відсвіту очі хижо дивилися на доктора і на Тетяну. Вона пішла. Таня потроху приходила до тями. Ірка з переляку зрозуміла, що їхні наміри, їхні почуття образили, розкривши перед усім світом. Валєвскі не інакше як велика тінь, усе ж таки тінь, батька. Ірка, раптово для Таньки, перестала відвідувати подругу, телефонувати. І навіть коли Таня, плутаючись у рожевих шатах, почала переслідувати її по інтернет-кафе, по тусівках, від котрих дійсно несмачно пахло, вона тікала. А потім, загнана вкрай, дала ляпаса Таньці й назвала брехливою сукою. Наступного дня її знайшли в туалеті з перетятими венами. До лікарні Ірка не дотягнула, але у «швидкій» повторювала: «Таня, Танюша, Танечка…» Безтурботність Таниного життя, освітленого синім мерехтливим новорічним світлом, однієї ночі враз провалилася в чорну безодню. Прийшов час ставити питання і не відповідати на них лише з тієї причини, що відповідь крилася десь там далеко, як видавалося, але вона лежала поруч і була саме в ній. І ніяке оточення, ніякий статус білосніжної принцеси змінити цього не могли. Зовсім раптово вона відчула напад люті й уже мала крихітний досвід, що полився в її легені, в мозок від того моменту, коли вона пішла на дно, зустрівши те, що їй видавалося вершиною людського щастя. Може бути. Але ворушкий, наче кіношний чортик, з великими дитячими очима, док Валєвскі, керуючись хитрими і підступними думками, почав приводити в дію план номер два. План номер один для нього вдався, якою ціною – його мало турбувало. Завжди елегантний, з дивним запахом, якого добивався за допомогою змішування кількох парфумів, він узявся заповняти пустелю душі Тані. Та, у свою чергу, потягнулася до доктора, наче злочинець, який пов’язаний кровною порукою, – інстинкт та інтуїція жінки не піддаються логіці. Док відмовив батьків відправляти доньку до швейцарської психушки, хоча вони так і не здогадалися, що діялося з Танею. Проте настрій, поведінка Тані несподівано покращилися. Так, ніколи не знаєш, що на душі у людини. Думки її, запряжені бажанням, приводять зовсім в інший кінець подорожі, ну, зовсім не туди, куди вам одного ясного дня стукнуло в голову відправитися. Валєвскі вирішив позалицятися до Танюші. Так і почався цей роман, що закінчився для обох дуже дивно. Наш док попався.

Сині, з мільйонами золотистих іскор, кришталеві гори підіймалися відразу за широким вікном «Мандарин Плаза». Презентація нової марки парфумів. Таню це зовсім не приваблює. Її підводні ріки почуттів набагато глибші. Зараз вона це відчуває, інакше б з нею не сидів цей молодий чоловік, з оливковим кольором шкіри, котячими очима і поведінкою, достойною королів, життя – манірна річ, надто скучна. Так думала Таня. А ще їй здавалося, що ця людина повинна відіграти у її житті неабияку роль. Хоча навряд чи вона так думала. Таня почала розуміти солодке слово «помста». Звісно, жодна здорова людина не визнає себе винною, будь вона маніяком, професором, мільйонером, президентом, з усіма опозиціонерами докупи. Для Тані перестали горіти її рожеві сонця, спокійні сни, а кіно повело її у невідомому напрямку. Валєвскі був підкреслено чемним. Док не переходив відразу в атаку. А тому квіти, ресторани, прогулянки в кабріолеті, потім Париж – і ніяких зрушень. Валєвскі освідчувався Тані в коханні тричі на день, але натомість отримував холодну посмішку. Він знав, що Таня не вміє поводитися з чоловіками, але ж не настільки бути кретинкою, смішно – хіба кретинами бувають наполовину? Одного разу в Парижі він приніс їй обручку. Скромну. В кілька каратів. Запропонував руку і серце. Таня лише поблажливо усміхнулася. Цього, врешті, він і очікував. А що можна очікувати від школярки, яка день у день під школою бачить «хаммер» тата, охорону і як однокласниці одна за одною день у день пірнають у салон авто, як туга свіжа риба? Таня так їх і називала – рибами. Так-от, прийшов день, коли перед Танею стала дилема: лягти в ліжко й зробити на обличчі біль або захоплення – вона часто проробляла подібні варіанти – і Валєвскі попався. Без сумніву, він закохався у дівчину, якщо у нашого любого дока існувало подібне слово у лексиконі. Валєвскі перейнявся одруженням. Зараз йому треба було рекогносцируватися в область тата і мами, обдзвонити друзів, знайомих, поповнити калитку, бо раптом дійде до чогось такого, коли прийдеться відповідати перед прокурором, а не стояти перед священиком у Володимирському соборі або у Лаврі. Мозок дока шалено працював: простий альфонс був лише придатний на те, щоб звабити старіючу тридцятирічну шерепу, з пащею на вісімдесят тисяч фунтів стерлінгів білосніжних зубів, колоїдними губами, колоїдними цицьками і таким-сяким рахунком, за яким вилаштувався кагал жмеринських родичів. Треба сказати, що док роль спокусника виконував геніально, але Таня у нас була трохи того. Жених же з нього… Навіть підшукати слова важко. Просто він непомітно зробився копією, а потім і тінню цієї дівчини. Париж Тані, навпаки, подарував якесь нове дихання. Таня захопилася молодою англійською художницею, верткою і вправною, з великими претензіями до світу. Дівчину звали Лорі, з веснянкуватим обличчям, з купою жорсткого неслухняного волосся, обгризеними нігтями на хлопчачих пальцях. Так Таня зникла на цілий тиждень з поля зору Валєвскі, а бідолаха док обдзвонював трупарні, поліцейські відділки, навіть винайняв приватного детектива, який і віднайшов її, ледь живу, з підпухлою від синців фізіономією. Лорі виявилася просто дрібною злодюжкою. Навіть не скориставшись білосніжним тілом Тані, вона почистила її гаманець, відібрала коштовності, надавала по писку – не без задоволення – і була такою. Перший тяжкий життєвий досвід пройшов повз Танину голову. Це висвітилося для неї, як кіно. Дякувати Богу, що Таня не читала книжок. Але сподівання дока на її прихильність теж розбилися об скелі.

У мріях Тані проходили бродяги і поети, вбивці, спокусники і спокусниці. Життя ж дивно відкопилило губу, банально випнуло бридливе пузо, і нічого особливого не сталося. Нічого відтепер не існувало, окрім неї самої, її мрій. Часто Таня говорила доктору: «Валєвскі, а ви б через мене покінчили життя?» Доктор – прагматик, не такий ідіот, щоб бавитися подібними речами, – відповідав: «Усе залежить від вас, люба». – «Хм. Я вам не люба. Але може…» І так увесь час це натягнуте, наче недобудований міст, «але може». Тато і мама почали проявляти ознаки неспокою. Таня не мала подруг, у неї не було кавалерів, окрім якоїсь підозрілої уваги сорокарічного дока Валєвскі, якого тато не сприймав. Як фортепіано у нього викликало мавпячий інтерес своїми незрозумілими звуками, нудними і противними, так і док обридав, коли надміру потрапляв на очі. З донькою вирішили провести розмову. Таня розповіла геть-чисто все, включаючи її платонічні амури – ох, соромно – з доком Валєвскі. Тато відразу сказав: «Уб’ю!» Мама пролила гіркі сльози, але набралася гідності й вимовила: «Він, тату, гарна партія. Шляхетний, доброзичливий. І, нарешті, він повівся з нашою донькою, як джентльмен». «Еге ж, аби він не боявся мене, як серливий кіт, то…» Тато ковтнув повітря і пригадав усі походеньки з доком. Звісно, з Валєвскі можна проводити час. Але жити… Жити у розумінні тата було щось таке, про що ніхто не знав, навіть він сам. Так його навчали. Проте сорокарічному доктору відмовили від двору. Звільнити не звільнили, але відправили у безстрокове відрядження на Кубу. На острові Свободи трапилося непередбачене. Замість того, щоб упиватися дешевим, у прямому розумінні, коханням креолок та мулаток, після однієї дикої оргії док Валєвскі прийшов до тями у ліжку здоровенного тупого і чутливого до сліз негра Артура. Те, що відбувалося у Тані в голові, розщеплялося в її голангулах, розбивалося в циркадних ритмах сну, якимось дивом матеріалізовувалося у житті Валєвскі. Проте того сонячного дня в золотистому помаранчевому кольорі сходу до Валєвскі прийшла ясна думка; він дивився на м’язисту голу спину Артура і повторював незрозумілою мовою: «Прийде час, і вони всі заплатять…»

Після того, як горопаха док освоював гомосексуальний досвід, Таню намагалися привчити до нормального людського спілкування. Мама Еріка влаштувала кілька гучних вечірок, куди були запрошені діти усіх посадовців. Це Танюшу ніяк не розважило, хоча вона звикла ловити погляди молодих чоловіків, яких своєю холодністю, наче інеєм, обсипала, і їх потім бачили у компанії цокотливих, вередливих, але живих, мов гримуча ртуть, її одноліток. Мама Еріка стурбовано спостерігала своїм замшевим поглядом за донькою і подумки проклинала батька, дока і кого тільки могла. Але вона покладалася на час. Нічого особливого у поведінці доньки не вгадувалося, тому все списувалося на дурнуваті прибабахи, на час, на епоху, на оточення. Потім з’явився Петро, хлопчисько з великою головою, модною бандитською стрижкою, крутими плечима і костюмом від Версаче. Вигляд Петро мав страхітливий, а насправді це була оболонка, забита коміксами, плейбоями і дешевими фільмами жахів класу D. З ним Таня і знайшла спільну мову, вперше поцілувалася. Вона зловила себе на тому, що це зовсім не бридко. Пізніше, коли вони усамітнилися в крихітній кімнатці, з купами книг, вона намацала його достоїнство, жахнула блискавкою на штанях і просунула долоньку, але тут наткнулася на щось слизьке, потворне, що билося живою рибиною в її ніжних пальчиках, а потім виплюнуло рідину прямо на руки. Таня широко розплющила очі й, гидливо скрививши губи, сказала: «Риба».

Таня, театрально хитаючись, хоча ця театральність була саме її життям, пробралася з тихої комірчини, пропахлої книгами, нікому зараз не потрібними, прошмигнула до гостей, ковтнула золотисте шампанське і незчулася, як опинилася на вологій осінній вулиці, де морок сочився ліхтарним світлом крізь туман і мряку, листя блищало, наче на нього розлили олію, звуки тонули і вуха закладало неймовірно пронизливою тишею, що знищувала будь-який зародок думки, лишаючи потворний інстинктивний страх перед велетенською балією міста. Вона прямо впала у кабріолет, чорний і блискучий, як донецький антрацит, відкинула верх, ударила ножами прожекторів у ніч і зникла, наче розчинилася. Саме так, як у кіно. А тієї години десь не спали. Просто не спали, і самі того не підозрювали, що наближаються до чогось конкретного, яке шукали всю ніч: компанія підлітків розкурила траву, напилася, дуже швидко вирішила сексуальні питання і виповзла на безлюдну нічну вулицю. Одна з них, Клара, висока, з крутими стегнами і чорними очима, широко розкинувши руки, крикнула: «Я літаю!» І дійсно полетіла, гепнувшись об бампер БМВ Тані. Її красиве, дуже тіло натренованої спортсменки прописало ледь не півкварталу й осіло на асфальт, хруснувши кістками. Таня навіть не помітила цього, а якщо й помітила, то навряд чи сприйняла серйозно: її проблеми були серйознішими, все це кіношним роликом прокрутилося в її голові, й вона давила на газ, ковзаючи блискучою чорною стрілою. Клара померла відразу від крововиливу в мозок, її внутрішні частини геть відділилися від свого природного розташування. Таня мчала, а хтось уже малював номер. Ні, не підлітки. Пал Палич, так нехай його звати, шістдесяти семи років дідуган, бавився тим, що розглядав у підзорну трубу вікна, переважно з молодими жінками; можемо йому пробачити слабкість, бо сьогодні, як кажуть люди, побачиш і не таке. Його окуляр намацав чорну комету, якою керувала Таня, ще віддалік. Дідуган був романтиком. Тому не бажав відпускати Таню одягненою. Він напружено спостерігав за нитками вулиць, де чорною горошиною, кометою мчав кабріолет Тетяни. Він, наче снайпер, узяв її на приціл: палаючі малинові щоки, прямий ніс, темні сині очі й біляве волосся арійської богині, яка неслася на смерть. Авто крило квартал за кварталом, доки обличчя дівчини зовсім не вирізалося на прогнутому скельці. Пал Палич дряпав номер машини, коли Таня з усього розмаху в’їхала у розкішне тіло Клари і помчала далі, наче то був якийсь комар. Дідуган тільки випустив повітря і сказав: «Ого!» Намацати її в метушливому вогняному бісері йому вже не пощастило. Дідуган від задоволення пустив слину. Саме тієї години док Валєвскі зійшов у Одеському порту з першокласного лайнера.

Була друга пополудні, коли до будинку завітав переляканий міністр внутрішніх справ, власною персоною. І хоча стіни, перегородки між квартирами і кімнатами були звуконепроникними, дівчина відчула якусь напругу, і до неї прийшло щось страшне, коли тато став у її ногах. Раніше він ніколи не дозволяв собі навідуватися до доньки. Тато зараз нагадував міма. Старший Рудківський надував щоки, зводив і розводив руки. Тут у дверний проріз висунулася цікава, як писочок мавпочки, мордочка Еріки. Вона тільки й сказала, витягуючи рурочкою губки: «Дєточка!» Наша Таня нічого не зрозуміла. Вона сіла у ліжку і залупала ляльковими очима на батьків. Нарешті тато сказав: «Це неправда. Ні в чому не зізнавайся!» І вони дружно вийшли. Танюша зійшла вниз, а потім довго лежала, обкладена подушечками, льодом, з крапельницями і без. На подвір’ї товкся невгамовний дідуган, колишній чиновник при Верховній Раді. Саме він заявив, що Клара виросла у нього на руках, що батько у неї дипломат, а тому в них будуть проблеми, і, як годиться, звуковий лист, відеозапис, лежить у надійному місці, й якщо це трапиться, то… Дідуган поправив білу панаму і довірливо подивився на тата і маму. Валєвскі в ту хвилину прогулювався сквером і дихав густим осіннім київським повітрям. Він любив свою батьківщину, як і всі естети, не банальною любов’ю, а так якось, як поворот кисті руки навколо власної осі. Ось так. Зовсім випадково, переведений дільничним лікарем, він упіймав свій фарт. Пал Палич, як давній мешканець печерських пагорбів, добре знав про походеньки дока Валєвскі, його амбіції тому, що їх обох довго й уперто рухала доля шляхом насолод. Якось, коли Валєвскі походжав Володимирською гіркою, шлях його перетнув борзенький старичок. Це було дивовижне чудило: рожевощоке, з блискучими похітливими очиськами, кишенями, набитими пігулками віагри і судинорозширювальними препаратами; док якраз вдихав густе київське повітря і розумів, сам не знати чого, що час його прийшов. Док рухався повільно, з великою печаллю, наче хоронив кожен свій день, гордо несучи прожитий досвід на широких плечах. Він говорив про себе, що у нього двоїста натура, майже як у міфічних гермафродитів; а ще натякав, не без остраху, що він є доктор зла. Так вони зустрілися: рожевощокий і бровастий дідуган і ще порівняно молодий мужчина, з сивіючими скронями і неправдоподібно засмаглою, кольору стиглих оливок, шкірою. Треба віддати належне: Таня таки скучала за доком. Але тужив і сам док так, що, як паскудна радіостанція, глушив на сто кілометрів усе в окрузі. Дідусь привітався, док кивнув головою і продовжив царствену прогулянку, але цупка рука дідугана розвернула його, як дзиґу. Після півгодинної балачки вони ударили по руках і розійшлися: дід робити копії відеоплівки, а док калапуцяти дідугану отруту, відразу кількох сортів.

У світлому пентхаузі вони домовилися, Валєвскі й тато Рудківський, що по закінченні школи Танюша скочить з ним, Валєвскі, під вінець. Звісно, док надіється на придане, гарне місце і т. д., не пану ж міністру це роз’ясняти. Ну, а дідуган нехай доживає в Кончі-Заспі, там іноді дають не дуже якісний харч. Вони посміялися й випили. Весілля призначили на осінь. Ще, значить, рік. Валєвскі, як і кожен недоріка в цій державі, втратив голову, спочатку в переносному, а потім і в прямому значенні. Але до бажаного ще треба було добиратися довгих дванадцять місяців. Ця священна цифра, як у всякому кіно, лякала Таню. Вона не проти дока, так і заявила. Мама заплескала в долоні: «Яка умнічка. Ха-ха. Яка розумнічка. Ха-ха». Таня зашарілась, і думки її пішли у глибокі води. «Які ви всі казашки… Як вас всіх…» Слід зауважити, що Таня зробила вибір, нехай це буде док. Вона дорослішала. У неї виник курячий план, який нікому не варто відкривати. Спочатку її умовою буде те, що док за ці дванадцять місяців не наближатиметься до неї. Але батьки відмовили – надто велика загроза. «Нехай він краще попробує її, а потім як Бог дасть…» – і тато перехрестився на ікону Миколи Чудотворця, яку придбав десь далеко у смоленських лісах за три гривні.

Ніч ця була смолянистою і теплою, коли док увійшов до спальні Тетяни… Коли прокинувся, в кімнаті гримів саунд-трек до фільму Тарантіно, сонце ляпало масними ганчірками крізь широкі вікна, а Таня, весела, пила ром Малібу, розведений содовою. Обличчя було спокійне, волосся затягнуте у тугий вузол на потилиці, а очі мирно дивилися на нього. Щось відбулося таке, чого док не очікував. Валєвскі зробилося страшно. Таня сказала, що було дуже цікаво, потім звичним жестом витягнула з-під подушки кольт сорок п’ятого калібру і розквацяла мізки дока Валєвскі по стіні. Підкрутивши музику, вона акуратно прибрала розбиту кулею вазу, виколупала саму кулю, відмила глянцеві шпалери з рахітними лебедями. Валєвскі затягла до душової. Потім ретельно одяглася.

Про шум ні покоївка, ні прислуга нічого не запитали. Таня сіла в кабріолет і зупинилася за кілька кварталів від промислового маркету. Чотири бутлі сірчаної кислоти чомусь нікого не здивували, принаймні їй так здалося, і вона спокійно повернулася назад. Щоправда, коли рештки дока Валєвскі пройшли у горловину ванни, Таня відчула неймовірну втому. Вона запустила улюблений фільм «Останнє танго в Парижі», поставила тацю з великою чашкою капучино біля ніг і тихенько відійшла в сон. А в той час, поки вона спала, за три квартали від цього хтось легенько підхопив Пал Палича за ноги. Вночі блиснув голубенький окуляр труби, тіло глухо гепнулося об балкон третього поверху і прямовисно упало на землю, таким чином старий зробив карколомне піке головою, розхлюпавши мізки принаймні метрів на два. Чоловік спокійно зійшов східцями, подивився на дідугана, похитав головою, для годиться попробував носаком, а тоді закричав: «“Швидку”! Ради Бога просніться, викличте “швидку”!» Чоловік тримав у руках якийсь пакетик. Він ще раз копнув старого з таким виглядом, наче говорив: а, дострибався старий шалапут, а тут високо. Можемо обмовитися, що він знав добре обох убієнних і якось був причетним до їхнього плану. За роз’ясненнями діло не стане.

За тиждень до безславної кончини дока Валєвскі Таня мчала в кабріолеті, що блищав голками вогню, чорному, як антрацит, швидкісною трасою. Той, хто спостерігав за нею в бінокль, тільки хмикнув, натягнув капюшона коричневої замшевої курточки: йшов нудний осінній дощ, від листопада ламало зуби і кістки. Незнайомець сів у пошарпаний «форд» і покотив слідом, наче насолоджуючись гнилістю осені. Таня зупинилася біля металевих зелених воріт з будкою охорони, її пропустили. Діловито поставила кабріолет у гараж. Назустріч їй вийшла жагуча брюнетка з розкосими карими очима, що тепло горіли в сизому осінньому мороці. Жінки поцілувалися, як справжні подруги. Далі тягнулися вузькі будівлі, що нагадували бараки, але не були ані тим, ані ще чимось, до чого звикла наша воєнізована свідомість. Це був тир, де Таня зазвичай вправлялася в стрільбах. Таким робом вона зганяла накопичення адреналіну і непотрібної енергії. Незнайомець зупинив «форд», дістав бінокля однією рукою, другою витягнув пачку жовтого «Кемела», закурив. Пускаючи синій дим, він кілька хвилин невідривно дивився на продовгуваті будівлі, що фантастично загромадили велетенську ділянку. Незнайомець подумав, що колись тут ріс ліс, а зараз він дуже далеко, сосновий ліс, вічнозелений, який, напевне, переживе і його, і Тетяну. Чоловік хмикнув і опустив бінокль.

Роман з Катериною Лещенко, капітаном військ МВС України, зав’язався не відразу, щоправда, пристрасть спалахнула відразу, як у кіно. Катерина не нагадувала здоровезних активних лесбійок. Усе у неї в міру: хвороблива напівусмішка, міцно і ладно збита фігура, чорнильні очі, які залежно від погоди та настрою змінювали колір на теплий.

Таня сіла на батьків «хаммер» і в супроводі охорони навідалася до убогої квартирки Катерини. Тетяну била холодна дрож. Вона піднялася слизькими крутими східцями і, німіючи від холодного жаху, подзвонила у двері. Вона нічого не відчувала, коли рознесла голову Валєвскі, але тут справжній солодкий жах загудів у її кістках. Такі зустрічі, відвідини, скупі, уривчасті, продовжувалися півроку. Любов, а швидше питання, що іноді спливали в каламутній голові нашої Танечки, і те, що вона всотувала з кіно, виявилися водою в решеті. І вона це з холодним розумом рівно через півроку визнала. Зізналася, що це тільки початок шляху і, напевне, не треба чекати, коли хтось прийде, подзвонить у двері, як вона подзвонила Катерині й побачила її великі розкосі, чорнильного кольору очі, що миттєво наповнилися здивуванням і жахом. Вони розсталися тихо і невимушено, зі стриманістю старих людей, пройшло це навіть романтично, у жовтому полум’ї свічок, за червоним вином. Ніхто не плакав і нічого не говорив. Про такі речі, коли все закінчується, як правило, ніхто не говорить.