Розділ «ОЛЕНІУМ-2013»

Пан Разанов складав велике полотно пазлів, на якому вже досить чітко вимальовувалися безкраї лапландські рівнини.

Усе було тихо, по-сімейному.

Так само по-сімейному вийшов до любих гостей Тато — у ватяному халаті з великими атласними вилогами, в турецькій фесці і м’яких карпатських чунях. Ніжним жестом запросив присутніх за англійський стіл часів Карла Великого.

І нарада почалася в теплій невимушеній атмосфері.

Спочатку вислухали самого керманича.

Він сопів, мов дитя.

— Ну все ж так гарно починалося... Так добре. О, невдячні... — майже простогнав він і спрямував зір на принишклих колег. — Чи ви від мене щось приховуєте?!

— Та ні... — почав докладати пан Разанов. — Якраз зараз Стабільне Покращення мало б увійти в завершальну фазу і планомірно перейти до фази КіО.

— О! — повеселішав Великий. — Коли я був ще малим, я бачив Кіо в цирку!

— КіО означає: Кінцеве і Остаточне! — поправив його пан Разанов і повів далі: — Але... Не встигли! Не встигли остаточно і кінцево довести це нашому славному народу... — забив він себе в груди.

— Дивно... — знизав плечима керманич. — А що встигли?

— Ну... різне... — сказала пані Бергман, дмухаючи на свої нігтики. — Хто скільки зміг...

— І що ж тепер робити? Що робити в цій ситуації??? — скрикнув Великий. — А якщо вони й сюди дістануться?!

— У кого є пропозиції? — поважно оглядів принишкле товариство Разанов.

— «У мене!» — замахав своїми прапорцями пан Чьоткін.

Але його вирішили не слухати — надто довгою була б та промова, шкода часу!

Натомість слово взяв пан Кабатчик:

— Пропоную таке. Спочатку навісимо на свої хатинки ті вивіски, які на них раніше були...

— А які були? — не зрозумів пан Кувалда.

— Ну, як це — які? — зморщився Кабатчик недолугості колеги. — Ви ж самі, дорогий мій, у Картинній Галереї проживаєте! От і поверніть назад ту вивіску!