Розділ «ОЛЕНІУМ-2013»

— А переїжджати куди? — обурився пан Серм’яжний, котрий нещодавно з таким трудом зробив євроремонт у всій будівлі Києво-Могилянської академії, котру придбав на старість для своєї тещі.

— Та нікуди! Нікуди не треба переїжджати. Це щоб народ заспокоїти. Він все одно в галереї не ходить, перевіряти не буде. А вивіску на свої приватні хатинки повернете — заспокоїться.

— Це точно, — кивнув Тато. — Народ у нас хороший, довірливий...

Але подумавши, розгублено додав:

— А мені що робити? У мене обійстя нове, історичної цінності ніякої...

— Вам? — замислився пан Кабатчик. — Вам взагалі простіше за всіх нас! Вам треба лише повісити на браму кілька дощок. Скажімо... — Він пожував кінчик своєї бороди і за секунду повів далі: — «Табір для неповнолітніх пластунів», «Санаторій для ветеранів оленярства», «Студентське містечко». Можна ще — «Іподром», «Стадіон», «Басейн»...

— Геніально... — видихнув пан Кувалда.

— Так, непоганий хід, — згодився Великий. — Які ще будуть пропозиції щодо повернення довіри нашого славного електората? Телебачення працює? Може, їм розваг не вистачає?

— Вистачає! — доповів пан Серм’яжний. — Веселимо, тільки дим йде! У нас все прозоро, демократично! В ефірі чого тільки не роблять: виходять заміж за мільйонерів, розлучаються, ведуть розслідування разом з екстрасенсами, смішать коміків, ріжуть правду-матку за гроші, худнуть, демонструють баланси, готують. Навіть народжують привселюдно. Народ дивиться, відволікається. Всі задоволені! Ще додамо трохи привселюдних катувань, щоб усі смаки задовольнити...

— Архіпрекрасно! — потер руки керманич і насупився: — Так у чому ж проблема?!

Присутні перезирнулися, чи варто засмучувати таку хорошу людину і хто це мусить зробити.

Усі погляди мимоволі схрестилися на прапорцях пана Чьоткіна — нехай уже проявить свої диригентські здібності!

А той і радий був привернути до себе увагу: відважно замахав прапорцями.

І намахав усю правду: і про катастрофічні наслідки віднайденого злощасного листа Першого Оленяря, і про тотальне викрадення і відправку на історичну батьківщину стад, і про зникнення більшості душок у гірських закордонних нетрях, і про варварські знесення монументів, і про заблокування депутатського мобільного зв’язку...

Обличчя Великого Тата поволі вкрилося темною хмарою.

— Який вихід у разі крайнього випадку?

Тихо і сумно стало в залі.

Тільки весело потріскував у каміні ягель та десь генген за небокраєм...

Але про це Великий не додумав, адже слово взяв пан Серм’яжний.

Він делікатно кашлянув у кулачок: