Розділ «ОЛЕНІУМ-2013»

Семен аж зніяковів: ох і розумною ж стала Зоя, та ще й — політична. Важко буде з такою впоратись...

У цю мить комендант, одягнутий у білий фартух, заніс їм по кухлику зеленого чаю і, з повагою зиркнувши на Семена, вийшов.

— То і ти важливий птах? — гмикнула Зоя і поблажливо схилилася до нього. — Ну, як там на волі?..

Наступні п’ять залишених на побачення хвилин вони обмінювались новинами.

На подив Василенка, оновлена Зоя жваво цікавилась політичними обставинами. І йому довелося пошепки переповісти всі останні події.

І про виведення Пантелеймоном загону депутатів за Альпи, і про лист Івана Оленіна, і про таємні випровадження стад на історичну батьківщину, і про Бодин ечиначуш — «знаряддя пролетаріату», і про щоденні заворушення.

Змовчав лише про Ройтберга.

Адже виглядав той нині на десять років молодшим і знову створював неабияку конкуренцію...

...Після зникнення армії душок в нетрях альпійських гір у столиці стало тихо, але незатишно.

ХТО ВИНЕН, вже було зрозуміло: той невідомий патріот, котрий зруйнував благодушну течію часу СПК викриттям хибної політики Великого Оленяря.

А от ЩО РОБИТИ — саме задля вирішення цього питання в угіддях Великого Тата зібралося поважне товариство.

Кожен із законописців їхав власною упряжкою, окремим шляхом, плутаючи сліди.

Біля кожного пам’ятника Великому Оленяреві горіли вогнища і стояли намети, тому доводилося щоразу виголошувати пароль:

— Почім оленіум для народу?

І, зачувши у відповідь: «Маємо лише слов’янську шафу!», — прямувати далі.

О сьомій годині вечора в круглому залі маєтку Великого Тата зібралися всі наближені до остаточного рішення проблеми.

У круглій залі миролюбно палав камін, офіціанти розносили напої, грав квартет дримбарів, під який пан Чьоткін досить вправно «семафорив» своїми сигнальними прапорцями пісні народів світу.

Пан Серм’яжний із зосередженим виглядом спорював ґудзики зі свого вщент облатаного фрака, і ця поправка до «Закону про моду» здавалася йому свіжою і креативною.

Пан Кувалда, щоби не витрачати часу, під диктовку покоївки цьоці Моці дописував дисертацію; прекрасна Галя Бергман, висолопивши з ротика спокусливого язичка, фарбувала нігті на лівій нозі; пан Кабатчик, прилаштувавшись у кутку на килимі, тихо лагодив колекційний примус і нікого не чіпав.

Пані Ренко дописувала останній розділ мемуарів, старанно виводячи китайські ієрогліфи на чудовому рисовому сувої.