Розділ «ОЛЕНІУМ-2013»

...Баба Шура широко позіхнула, засмикнула оксамитові портьєри, увімкнула бра у вигляді тигрячої пащеки і глянула на годинник, котрий благодушно сповіщав, що вона має щонайменше десять хвилин на чаювання.

Хата у неї була звичайна — на самій околиці Великих Помпеїв.

Нічим не визначна хата.

Та й баба Шура нічим не відрізнялася від інших мешканок села її віку, хіба що відсутністю одного ока. Але думати так, при першому погляді на цю нічим не визначну бабцю, було б великою помилкою!

Адже на чисто вибіленій стіні бабиної спальні висіла купа різних дипломів і відзнак. По них було зрозуміло, що баба Шура є переможницею сто дев’яносто сьомої битви екстрасенсів (на полі якої, до речі, вона і втратила праве око), фіналісткою конкурсу «Як стати дружиною олігарха», володаркою Гран-прі масового психозу «Детектор правди», а також — в далекому минулому — «заслуженим діячем мистецтва розмовного жанру імені К. Райкіна».

Одне слово, її поважала вся країна.

І баба Шура навзаєм поважала країну.

Тому залюбки відгукнулася на пропозицію, котра надійшла їй багато років тому...

А чом би й ні, подумала вона.

Завдяки своїй старомодній загартованості щодо набуття нових знань і на відміну від багатьох законописців, вона досконало штудіювала «на сон, що гряде» програми всіх партій не тільки власної країни, але й світу.

Могла напам’ять процитувати положення всіх чотирьох універсалів УЦР і вміла дотепно вплести до розмови і між іншим вірно потрактувати катрени Нострадамуса, крилаті вирази Крилова, рядки сонетів Шекспіра, вже не кажучи про численні висловлювання класиків і сучасників вітчизняної просвітницької ниви...

Отже, посьорбуючи чайок і хрумтячи сухариками, баба Шура всілася на своє звичне робоче місце, котре нагадувало пульт керування космічної станції, і звичним рухом по черзі повмикала численні тумблери, важільці та регулятори.

Кожен з таких важільців — а їх було рівно 226 — мав свій мікрофон і був підписаний іменем того законописця, якому на тому кінці дроту належав мініатюрний навушник.

Перед пультом було встановлено великий плазмовий екран, по якому бабця, зловживаючи своїм становищем, часом дивилася свої улюблені програми і серіали.

Вона вже так наловчилась працювати «на два фронти», що часом, працюючи «на благо державотворення», не відривала очей від «Обручки» чи чергового випуску «Звужені та кмітливі».

Але тепер екран значуще заблимав і на ньому висвітлився єдиний напис: «Брифінг».

— Брифінг так брифінг. — пробурмотіла баба Шура, нап’яла на голову важкі операторські навушники і постукала по мікрофону, перевіряючи прийом: — Раз-раз.

— Вас чую! — весело відгукнувся зі столичного центру управління пультом відеоінженер Вася. — Як здоров’я, баб Шур?

— Приблизно...

— До роботи готові?