Розділ «ОЛЕНІУМ-2013»

— Можна зробити простіше... — млосним голосом обізвалась пані Патрісія, котра досі сиділа в кутку, ретельно підфарбовуючи вії.

Присутні механічними рухами склали долоні — для оплесків і овацій.

Але овацій не було, і пані Патрісія ображено продовжила:

— Можна підіслати до них... покоївок з Гвінеї. Гарненьких покоївок! Як до того... Страуса в Каннах. Клюнуть — і їхня пісенька скінчиться! Компромат!

— Геніально! — видихнув Серм’яжний.

І складені долоні розродилися бурхливими оваціями.

— А чи є в тій Гвінеї гарненькі покоївки? Ви їх бачили? — з ревністю до її успіху кинув пан Кабатчик.

— Ну тоді — вітчизняних перукарок! — не здала позиції Патрісія.

— Щоб вони прославились, як та, що нафту відрила?!. — згадав неприємне минуле пан Кабатчик. — Ні. Вже краще — неповнолітніх танцівниць, як було з Берлус... Берлус...

— ...кози. — підказав пан Кувалда.

— ...коні! — поправив колегу пан Кабатчик.

— Коні? — пожвавився Великий. — Коні не винні!

І це останнє слово Літописець записав з особливою пошаною, зробивши примітку, котру виділив червоним шрифтом: гарна назва для нової книги!

Великий Тато встав, даючи зрозуміти, що нараду закінчено.

За ним підвелися інші.

— Без баби Шури не обійтися, — тихо шепнув Кабатчик Серм’яжному, красномовно вказуючи на його кишеню, куди той сховав портативну рацію.

— Певно, що так... Працюємо за планом... — відгукнувся той.

Вони перезирнулися.

Серм’яжний шанобливим жестом поправив на шиї Великого срібний дротик від мініатюрного навушника.

І всі разом вирушили на брифінг до майдану перед палацом імені Івана Оленіна.