Розділ «ОЛЕНІУМ-2013»

— Завжди готова! — розсміялася баба і уточнила: — А про що, синку, той брифінг?

Але Вася вже суворо цикав на неї: на екрані виникли члени парламенту на чолі з Великим.

Баба Шура розчулено охнула: «Схуд-бо як, сердешний...», ретельно обтерла вуста краєчком квітчастої хустки і серйозним поглядом вп’ялася в екран.

Великий під шалені оплески статистів з театру Юного Оленяра, вийшов на середину мармурових сходів і зробив усім знайомий рух рукою. В бабиних навушниках умить засвербіло...

Великий зробив глибокий вдих.

— Розпочинаємо брифінг, присвячений нагальним проблемам нашого державотворення! — сказала баба Шура в мікрофон, не без задоволення почувши, як її слова пролунали в ефірі, озвучені вустами самого Великого Тата.

Вона сьорбнула ковток, схрумтіла ще один сухарик.

Вона знала: Великий, на відміну від іншої дрібноти, любить говорити спокійно і розважливо, зі значущими паузами і багатозначними зупинками.

А це, як мінімум, — три кухлі чаю!

...Майдан перед палацом імені Івана Оленіна був вщент забитий цікавим людом.

Зачаївши подих, громадяни ось уже п’ять хвилин слухали з вуст свого керманича найкращу промову його життя.

Як істиний оратор, він почав здалеку, роблячи неймовірно значущі паузи і надзвичайні відкриття, котрі занотовували тисячі завмерлих перед екраном науковців:

— Філософія нашого буремного часу, на відміну від попередніх часів, відрізняється тим, що більшість напрямків у розробці світобудови були не просто теоретичними домислами. Інші гіпотези, які були запропоновані попередниками, спиралися на застарілі досягнення в галузі фізики, механіки, хімії та інших наук. Нині наукова практика стала фундаментом для нових філософських міркувань...

— Круто загинає... — шепнув пан Кабатчик і з тривогою поглянув на соратників.

— Треба переходити до головного! — нервово смикнувся пан Серм’яжний. — Зараз я щось придумаю...

Він швиденько дістав з кишені папірець і, написавши на ньому два слова: «Переходьте до головного!», з привітною посмішкою подав записку Великому. Той пробіг її очима, зробив глибокий вдих і повільно промовив:

— Отже, переходимо до головного...

У глибокій тиші майдану було чутно, як ген-ген за небокраєм мукали під гарячим сонцем змучені спекою олені.

— До головного. — з тугою за пташиним співом у своєму маєтку повторив керманич і повів далі так: — Рисове поле під Верчеллі повите кремовим літнім маревом. Обвислі криси капелюшка затінюють її силуваний усміх. Тіні миготять на силувано усміхненому обличчі, опеченому гарячим кремовим світлом, сірувато-сизі тіні попід вилицями, пасма жовткової жовтизни на вологому чолі, прогіркло жовчний гумор криється за легким прижмуром очей. Падуя далеко за морем. Мовчазний середній вік, ніч, морок історії сплять під місяцем. Місто спить. З підворіть темних вулиць очі повій виловлюють блудолюбів...

— Кого? — звів брови до перенісся пан Разанов.