Розділ «12»

Ігор оглянувся на інших пасажирів. Всі, крім нього, ретельно заповняли анкети.

«Аферистка!» — остаточно вирішив про жінку Ігор, але продовжувати суперечку не став, розуміючи, що в дотепності він явно програє, а можливо, й гірше того — виявиться дурнем, котрому не буде що відповісти.

«Ось якби я був міліціонером в цивільному, — міркував Ігор, — показав би їй посвідчення і зажадав би її документи. Тоді б вона так єхидно не усміхалась!»

Але Ігор не був міліціонером, хоча якесь відчуття себе охоронцем правопорядку або просто охоронцем справедливості було присутнє. Можливо, через те, що він так сподобався собі в дзеркалі, коли одягнув стару міліцейську форму. Коли відчуваєш себе в якій-небудь формі комфортно, то починаєш цій формі відповідати внутрішньо. Саме це, певно, і трапилось.

А в Києві дув прохолодний вітерець, але більше нічим погода не відрізнялась. Сіре, хмарне небо. Діловий шум машин. Ранні сутінки. Вечірні вогні міста. Білборди на товстих стовпах, що з легким шелестом міняли одну рекламу на другу.

Зустрівшись з Коляном на Подолі, вони пройшлись по Сагайдачного і зупинились перед знайомим кафе. Але бажання зависнути в цьому місці пропало, щойно заглянули всередину — голосна музика перебила їм охоту. І вони проїхали одну зупинку на автобусі до Хрещатика, а потім пройшли по Малій Житомирській до ірландського пабу. Там, як не дивно, було спокійно і малолюдно. На псевдошкільних дощечках крейдою написаний розклад футбольних матчів, щоби привабити на перегляд фанатів футболу і пива. Однак сьогоднішня дата у розкладі була відсутня, що давало надію на приємний вечір.

— Спочатку мені треба зігрітись, — Ігор прикусив нижню губу, дивлячись на молоденьку офіціантку, яка зупинилась біля них. — П’ятдесят грамів «Хортиці» і кухоль «Чернігівського світлого»!

Колян усміхнувся.

— Костричишся! — сказав він. — Я однолюб. Мені або горілку, або пиво! — він перевів погляд на дівчину. — Кухоль «Львівського» і солених сухариків!

Дівчина пішла. Колян подивився на приятеля.

— Ну що там в тебе? Розповідай!

— Почекай, я маю спочатку розслабитись, — відмахнувся Ігор, який подумав раптом, що його розповідь може видатись Коляну маренням або фантазією. Якби він почув подібну історію від Коляна, також вважав би її маячнею.

— Ясно, — кивнув Колян. — Я взагалі-то так і думав… Тобі просто сумно там, у твоєму селі. Признайся! Ірпінь не Київ! Там і випити інтелектуально нема з ким! Тільки й розмов, що: «Ти мене поважаєш? А ти мене поважаєш?».

Ігор заперечливо хитнув головою.

Але Колян вже переключився на себе, на свої думки.

— Знаєш, сьогодні я виставляю! Ти не повіриш! Уперше за хакерство бабки отримав! Дві штуки баксів!

— Як це? — здивувався Ігор. — Що, з чийогось рахунку бабки зняв?

— Та ти що? Ні, я чесним хакерством заробив! Заліз у поштову скриньку одного крутелика і скопіював його листування з коханкою! А потім продав його жінці! Вона була в захваті!

У Ігора брови піднялись від подиву.

— У захваті? — перепитав він.