Розділ «12»

І Ігор почав розповідати приятелю про свою першу подорож у минуле. Колян слухав уважно, але недовірлива усмішка не сходила з його обличчя. Тільки коли Ігор розповів, як вони з Іваном, з винним злодієм, стежили за будинком Фіми Чагіна, щось змінилось у погляді Коляна. Неначе він згадав те татуювання.

— Ну що, віриш? — запитав Ігор, помітивши зміни в обличчі друга.

— Звичайно, ні, — відповів Колян. — Але класно розповідаєш! Ти не пробував записувати свої фантазії?

— Ну тебе на хер! — засмутившись, видихнув, хоч і незлобливо, Ігор. Знову обернувся до барної стійки. — Ще п’ятдесят і кухоль «Чернігівського».

— А мені «Львівського!» — додав Колян, скориставшись тим, що офіціантка якраз дивилась в їхній бік.

— Все, тоді мовчу! — заявив Ігор.

— Навіщо мовчати?! — Колян знизав плечима. — Мовчки пити — здоров’ю шкодити! Я ось зараз думаю: а чи не закрутити мені з жінкою цього бізнесмена, якого я хакернув?! Вона ж тепер на чоловіка ображена! Може, захоче йому помститися? Наприклад, зі мною?! Чим я поганий, га?

— Ну, був би я тьолкою, я би спробував тебе оцінити…

— Краще не треба, — зареготав Колян. — Тут є в кого спитати! — додав він, озираючись на офіціантку, що проходила повз них.

— Ви до нас підійдете? — сказав він їй вслід.

Дівчина цілеспрямовано несла три кухлі пива до другого столика, на ходу оглянулась і кивнула.

— То що ти таке п’єш, щоби в часі мандрувати? — повернувся Колян до приятеля. — Чи, може, ти які-небудь суміші куриш? Зараз це модно!

Ігор гмукнув, але якось не сердито в нього це вийшло. Дві чарки горілки, «відполіровані» пивом, зігріли душу. Настрій покращився, в голові відчувалась легкість і приємна байдужість до світу. Привітна байдужість.

— Я тобі скажу, — кивнув Ігор. — Рецепт простий — спочатку дві чарки коньяку, потім одягаєш стару ментовську форму і виходиш ввечері на вулицю. Після двадцяти трьох нуль-нуль. Так, і повертаєш з двору направо!..

— Клас! — вихопилось у Коляна. — А якщо одягнеш скафандр космонавта, то опинишся в космосі?! Я торчу!

— Чого ти торчиш? — посміхнувся Ігор. — Ти ж тільки пиво п’єш, навіть не йоржик!

— Щось ще бажаєте? — біля столика зупинилась дівчина-офіціантка.

Колян подивився на бейджик з її іменем, пришпилений до білої блузки.

— Оленочко, — фамільярно, але негрубо заговорив він. — Мені, будь ласка, ще один кухоль «Львівського», а йому, — він показав поглядом на Ігора. — П’ять… ні, краще шість чарок горілки!.. І, до речі, як я вам як мужчина? Це особисте питання! Будьте відверті, мені важливо знати!

Дівчина усміхнулась.