Розділ «Фінська подорож »

— Добре, Надінько, — киває чоловік і продовжує свій виступ. Щось там про революційну доцільність та якийсь там критицизм. Що воно таке не знаю, це не моя парафія, хай начальство у тій премудрості халдейській розбирається, на те у них і жалування більше. Ось їх благородіє штабс-капітан Мельников часом як візьмуться, бува, сперечатися з марксистом якимось на допиті, то так розійдуться, що і Маркса пом’януть, і Каутського якогось із Лібкнехтом та Жоресом вкупі згадають та ще й підозрюваного ревізіоністом та опортуністом лають. Як не знаєш, то одразу і не добереш хто з них більший марксист — затриманий чи їх благородіє.

Роздивляюся я у будинку. Гарний будиночок, кам’яний, на два поверхи, меблями дорогими обставлений. Не бідують товариші, що там вже казати. Пішли ми до кухні.

— Ось, — жінка, Надя її звати, показує на пічку, — у кількох місцях диміти почала.

Я головою кивнув, із розумним виглядом підійшов до пічки, почав її обдивлятися, всередину заглянув. Вугіллям палили, он відро з ним стоїть. Масне, лискуче, сорту антрацит. Його для паровозів чи пароплавів використовують, бо жару дає багато. Ото і не витримала пічка, бо на дрова розрахована була. Дістав я нотатник, із розумним виглядом щось записую.

— Я піду, Володіньку послухаю, а ви працюйте, — каже мені. Кивнув їй, що зрозумів, а сам біля пічки рачкую. Нікого більше в хаті нема, ті у залі сидять, а гаркавий розійшовся, аж сюди чути. Я тим часом нишком у шухлядах столу глянув. Нічого цікавого, якісь папери. Той Володінька, мабуть, до бунтівницьких газеток пашквілі пописує проти нашого государя та отєчєства.

Тут двері рипнули — то Надінька повернулася з якоюсь дамою, приперли кошики повні. Ця, друга, гарненька, трохи, цур йому, на благовірну їх благородія, незрівнянну Дашеньку, схожа. Мабуть, на базар ходила дамочка, за харчами. Бо он таку кагалу спробуй прогодувати, а кухарки не тримають із міркувань конспірації. Поставили жінки корзини і сіли перепочити. Я так скоса подивився на них і далі біля пічки плазую, коли зауважив, що дві пляшки дешевого вина сорту Лафіт принесли. І навіщо? Адже той товариш із Тифлісу начебто ціле барильце привіз? Ну не зажилив же він їм свого вина, у нього душа широка! Значить немає вина у тому барильці, щось інше він віз, аж захвилювався я. Коли відчуваю погляд на собі.

— Надю, а це хто? — питає красуня з цікавістю.

— Та це, Олінько, ми пічника викликали. Пічка ж димить, ще вчадіємо.

— Може б, сказати товаришам, щоб не балакали зайвого?

— Та він із місцевих, по-руськи не розуміє.

— А інтересний мужчина цей пічник, — каже жіночка і аж пропалює мені спину поглядом.

— Ольго, припини! — обурюється подруга.

— Чому, Надю? Як ми народ звільнимо, коли самі лишилися рабами буржуазних цінностей?

— Ольго, так не можна! В тебе чоловік законний є!

— Мій чоловік зараз у Нерчинську на каторзі. Це по-перше, а по-друге, ми відразу домовлялися, що не будемо сковані дурною дрібнобуржуазною мораллю. Він — вільний, і я — вільна.

— Це недобре! — помітно нервує Надя.

— Ага, ще скажи, що блуд, і що жінка мусить бути вірна своєму чоловікові, бо такий закон божий!

— Ольго, просто це не мусить відволікати нас від боротьби!

— А це і не відволікає! Навпаки, допомагає. Знаєш, Надю, після гарячої нічки таку силу в собі відчуваєш, наче той Архімед, готова планету усю перевернути. Бо ж хороший важіль, він на дива здатен! — у Ольги голос стає хрипким і глибоким.

— Ну припини! Так не можна! — нервує Надінька.